Рідне Слово – Сторінка 18

Життєві історії 0

— Як же я тобі, Тоню, заздрю! — казала їй подруга Галя. — Завжди в тебе гамірно, весело. Мої раз на рік приїдуть, та й то чекають не дочекаються, коли можна вже назад тікати. — Еге ж, мої мене люблять, — усміхалася Антоніна. — Щоправда, і втомлююся я від них. У мене ж п’ять онуків! Але нічого, зате не забувають

Сім’я Кривенків була взірцем для всіх. Дружні, говіркі! Разом відзначали свята й відпочивали. За

Життєві історії 0

— Добре. Одяг підготуй. — Який? — У чому ховати тебе будемо, – намагаючись контролювати голос, вимовила Люда. – Краще тобі сьогодні віддати Богу душу. Завтра все-таки у Вітьки свято. Двадцять п’ять років йому. А що… Ти краще ось прямо зараз лягай. – Люда підійшла до труни й відкинула кришку

— Ну нарешті! – Закричала Марина, побачивши матір на порозі. – Я вже не

Життєві історії 0

Абрикоси валялися під деревами, і навіть персики зустрічалися, а вздовж доріг росла біла та солодка шовковиця, смачніше за яку я, здавалося, нічого в житті не їла. Зелені волоські горіхи, м’які, як масло, перевернули мій світ, де вони завжди були тверді та коричневі. Ну і, звісно, черешня

То було літо, сповнене сонця й запахів природи, середина 90-х, коли ми з мамою,

Життєві історії 0

— Вересень — це найгрибніша пора! — Дід говорив упевнено, наче відкривав якийсь таємний календар природи. — Зараз бабки (підберезники) ховаються під листям, а лисички люблять мох біля ялинок. Опеньки теж уже пішли

Батьки зупинилися біля хвіртки, мотор їхньої машини ще якийсь час торохтів у прохолодному вересневому

Життєві історії 0

— Це тобі. Від зайчика гостинець. Хлопчик, не роздумуючи ні секунди, взяв хліб, поклав на нього шматочок сала і відкусив. Смак був неземний, пряний, солоний і нескінченно жаданий. Він проковтнув і яйце, і все, до останньої крихти. Потім підняв на батька сяючі, вдячні очі. — Передай йому від мене велике спасибі

У їхній хаті, де завжди смачно пахло шкварчанням свіжосмажених котлеток або сала, духмяною скоринкою

Життєві історії 0

— Просто дивовижно: сидить мадам удома, а до неї приходять одразу обидві: няня, щоб займатися донькою, і помічниця, щоб посуд помити й речі розкидані зібрати й у прання віднести, — злиться літня жінка

— Я на власні вуха чула: Стас у мене саме був, подзвонив її старший,

Життєві історії 0

— Нехай у машині й живуть, якщо навіть немовля буде. Я вже допомогла, більше не збираюся. Людмила поклала слухавку, а сама задумалася: до чого була остання частина розмови? Чи сваха і в цьому разі щось знає?

— От скажи мені, є тут глузд чи немає? Я дала синові пʼять тисяч

Життєві історії 0

— Та куди ж такий величезний будинок, Колю? Та хіба такий збудувати? Та куди ж нам такий? Але Коля тільки посміювався з її голосінь: — Та усе нормально, ба! Усе добре буде

— Ба-а-а, а мамка скоро приїде? Коля поїв смаженої картоплі, молоком запив, а ще

Життєві історії 0

— Евеліно, ти кому посміхаєшся? Цьому хуліганові? — Мамо… — Він з неблагополучної сім’ї. Тітка Валя, його мама, під’їзди в нашому будинку миє, – жінка продовжила читати моралі доньці. – Ти повинна звертати увагу тільки на хороших, гідних тебе хлопчиків, таких, як Женя й Марк

Батьки з дівчинкою років дванадцяти вийшли з під’їзду елітної дев’ятиповерхівки й попрямували до свого

Життєві історії 0

— Кошенята як вижили? – здивувався Кирило. — Мати мишей, видно, ловила. Так і вижили. Ой, Кирюхо, що нас чекає! – батько подивився в очі синові. — А що чекає? Я так розумію, сім’я Біленьких збільшується рівно вдвічі! – спокійно відповів син. – У будь-якому разі, ми їх тут не залишимо

— Тату, там хтось скиглить і плаче. Я в щілину, як змогла, подивилася. Мені