Життєві історії 0
М’ясо? Божечку, та нащо ж, у нас і в крамниці є! — Мамо, у вашій крамниці таке м’ясо, що його й дворовий Рябко не їстиме, — усміхнувся Микола, заносячи важкі пакунки. — Ми домашнє взяли. Не бідкайтеся, у морозилку влізе. Поки мати бідкалася, що місця катма, Світлана вже взялася ревізувати старенький холодильник
Знаєте, як воно буває в родинах: з одного дитяти порошинки здувають, а на іншому
Життєві історії 0
У їхньому затишному сільському дворі, під розлогою старою яблунею, де завжди пахло медом і літом, мати, пані Ніна, якраз перебирала свіжу, тільки-но зібрану полуницю. Збиралася варити варення. І як у неї тільки сили беруться поратися в таку духоту? Батько, пан Микола, згорбившись, чаклував над старою скрипучою лавкою — все намагався дати їй друге життя, хоча та вже давно просилася на дрова
Сашко брів курною дорогою від автобусної зупинки, і йому здавалося, що важчого тягаря за
Життєві історії 0
Я запекла курку з картопелькою, нічого особливого, застелила стіл новенькою скатертиною в дрібну клітинку. Він зайшов, роззувся, вирівняв свої черевики паралельно до стінки і пройшов на кухню. Сів, озирнувся, потер пальцями край тарілки — чи, бува, чисто вимита. А потім мовчки підвівся і потягнув кутик скатертини на пів сантиметра, щоб, значить, з усіх боків звисало ідеально однаково
О третій ночі телефонний дзвінок звучить не як мелодія, а як вісник тривоги. Серце
Життєві історії 0
— Бабусю, якщо ти мені щось даруватимеш, я можу посилання скинути. Щоб ти не мучилася. Я ледь не засміялася. — А як же сюрприз? — Зате точно те, що треба
Мені 60 років. Маю єдиного онука, Кирила. Йому щойно виповнилося 14. Такий вік: ніби
Життєві історії 0
— Ти неправильно садиш, — заявила вона безапеляційно, навіть не піднімаючи голови. — Так помідори не підуть. Треба глибше, я тобі зараз покажу. Я ввічливо попросила не чіпати мої грядки. Людмила подивилася на мене так, ніби я їй просто в обличчя плюнула. — Я ж тільки допомогти хотіла! Я тут усіх вчу, між іншим. Римма он щороку дякує
— Ви головне квасолю мою не затініть, бо без сонця вона геть не родитиме,
Життєві історії 0
— Одного банана на день і одного яблучка цілком достатньо! — закочуючи очі до стелі, знову затягує свою улюблену пісню Валентинина свекруха, пані Катерина. — Ти лишень подивися, Валю, вони знову всю в’язку вмолотили за один присід! Ну так же не можна, їй-богу! Це ж ніяких статків не вистачить
Двоє хлопчаків, мов ті горобці, тільки-но пробігли кухнею, прихопивши зі столу по стиглому банану,
Життєві історії 0
Однак через два дні історія повторилася — знову зникли п’ятсот гривень. Цього разу Вероніка була абсолютно певна, що грошей не брала. Хотіла вже сказати чоловікові, аж тут випадок усе розставив по місцях
Літо в домі Михайла та Вероніки завжди починалося однаково: наприкінці травня Михайлів брат, Дмитро,
Життєві історії 0
Виявилося, що «душевне родинне свято» — це шестеро людей з мого боку — мама, тато, бабуся і дві найближчі подруги, та… чоловік тридцять з боку Андрія! Якісь сьомі води на киселі, колеги свекра по роботі, сусіди Людмили Андріївни по дачі, яких мій чоловік бачив від сили двічі в житті. Отакі, на її думку, «найрідніші люди
— Оксано, ну ти тільки подивися на це неподобство! Ці штори геть не пасують
Життєві історії 0
— Послухай, Світлано, а ти не думаєш, що Оксана може щось відчути? А раптом маля буде схоже на Тараса як дві краплі води?! — не вгамовувалася Олена. Світлана тільки відмахнулася: — Тарас — звичайнісінький русявий українець, жодних виразних чи рідкісних рис у нього немає. І потім, я стільки разів казала, що хочу собі такого ж янголятка, як у неї, що потім усе можна буде звести до жарту. Мовляв, так сильно мріяла, що аж намріяла такого самого
— Почекай, ти зараз серйозно?! — Олена ледь не випустила з рук чашку з
Життєві історії 0
— Розділив майно, проміняв мене на молоду дівку, наговорив гидоти, а тепер прийшов із цінною пропозицією! Тепер, коли я маю свою квартиру, свою дачу, свою машину, а в нього — малий син, аліменти на довгі роки і старенька мама, якій треба дупу мити. Ні, Галю, як би ми не ладнали зі свекрухою, тепер вона для мене чужа людина
— На що тільки наші чоловіки не підуть, аби на чужому горбі в рай

You cannot copy content of this page