От у моєї коліжанки зять — то він сам такі борщі варить, що пальчики оближеш! А ти чим сім’ю годуєш? Знову пустими макаронами? Павло стискав зуби і мовчав. Світлана тільки важко зітхала. Вечорами вони сиділи на своїй маленькій кухні, і дружина лагідно гладила його по голові. — Паш, ну потерпи трошки, — шепотіла вона. — Мама просто бажає нам найкращого
Кажуть, що теща — це не жінка, а стан душі. І найчастіше — стан
Біля каміна розливалося приємне, заколисливе тепло. Тихе потріскування сухих дров ніби шепотіло щось своє, життєве: трісь-трісь-трісь. Треба було б підвестися й засунути важкі штори, але не хотілося. Щиро кажучи, взагалі нічого не хотілося. Якось в одну мить, наче дим, вивітрилося те безхмарне щастя, яке, здавалося, назавжди оселилося в їхньому домі
Дощ тарабанив у шибку так настирливо й люто, ніби то були не краплі, а
— Ти мені взагалі хто така? — запитала тоді свекруха в матері Тараса. — Невістка? І ти серйозно думаєш, що я відпишу майно не своєму онуку по крові, а чужій бабі? Тобто тобі — моїй невістці-пройдисвітці? Іди-но ти, голубонько, лісом
— От скажи мені, Світлано, де в цьому світі справедливість? — гірко зітхала Валентина,
Там, навпочіпки перед кущами півоній, сидів дядько Іван. Він дивився на квіти й говорив. — …Сьогодні сантехнік приходив, ще той фрукт. Пів години його вмовляв кран поміняти, а він усе скиглить: «Пенсія, пенсія, не вистачає». Тільки-но двісті гривень йому в кишеню сунув — одразу очі такі добрі-добрі стали. Ох, Ларисо, ти б із нього посміялася
Я переїхав у цю стареньку двокімнатну квартиру на першому поверсі десь із рік тому.
Ти ж казав, що це твоя хата. Твоя! Ти мені обіцяв, що ми тут житимемо, коли поберемося. Я ж тобі навіть гроші дала! П’ятдесят тисяч гривень! П’ятнадцять на харчі й поточні витрати, а тридцять п’ять — щоб новий диван у залу купити
Суботній ранок видався напрочуд лінивим і неспішним. Вадим поїхав із друзями на риболовлю ще
— Я погана дружина, тітонько Ніно, — з гіркою образою в голосі відповіла їй Валентина. — А він що, кращий варіант знайшов, чи як? — не повірила власним вухам свекруха. — Він зараз взагалі де живе? — Гадки не маю. Ми з ним уже місяці три не спілкуємося. І донька йому, видно, теж не потрібна. Треба їхати і розбиратися на місці, тут без варіантів. Яка муха того Сашка вкусила
Про те, що син розлучається з дружиною, Ніна Дмитрівна дізналася через треті руки. Без
Микола — чоловік хазяйновитий, ґрунтовний. Везе свіже м’ясо, хорошу ковбасу, сир. І не так, що по двісті грамів нарізки, а нормальні пакети продуктів. Та й грошима мені трохи допомагає. А що тут такого страшного? Він просто полегшує життя жінці, яка йому подобається
«Так, я з ним зустрічаюся, — спокійно, дивлячись просто у вічі, розповідає сорокарічна Оксана.
— Іванку, ти все своє життя прожив із материнською молитвою. То чому ж зараз, коли ми одружилися, щось має змінитися? Твоя мама жива і поруч — і це ж найбільше щастя! Хай і надалі кожен твій день починається з материнського благословення і мого поцілунку. Знаєш, як моя покійна бабуся казала? «Щасливий той чоловік, якого дві люблячі жінки по життю ведуть»
Антоніна стала мамою Іванка пізно — як на ті часи, майже у сорок. —
— Ого… — Це кому ж ти так дорогу перейшов, чоловіче добрий? То був ніякий не відворот, а справжнісіньке, чорне прокляття. І наведене воно було не просто спересердя кинутим словом, а зроблено через сильне чаклунство
За пів століття свого життя Таїсія Степанівна бачила чимало, але зі справжніми, глибокими прокляттями
— Сашко, ти знущаєшся? Я почуваюся як загнана коняка. Ну, діти — то святе, але ж ти міг би бодай посуд за собою помити! Як рабиня якась, чесне слово. Чоловік заклав руки за голову, перекинувся на спину і важко зітхнув. — А я думав, що ти в мене бджілка-трудівниця, а не коняка
Зранку підхопитися по будильнику якомога раніше, щоб усе-все встигнути. Швиденько вмитися, клацнути чайником, розігріти

You cannot copy content of this page