— Я так зрозумів, ти, Анюто, теж голодна до цього часу. Мовчки сіли вечеряти. Андрій їв з апетитом. Настя не плакала і теж трохи поїла. — Подзвони нашим мамам, – попросив Андрій, – скажи, що все гаразд, Настя більше не плакатиме… правда, Настя?
Треба щось робити, адже вона зранку нічого не їла… Настя, відкрий, ну хоч на
Почалося все незабаром після виходу тещі на пенсію. У літньої пані зламалися разом холодильник і пральна машина. Засмутилася і розплакалася, Олена з чоловіком і донькою були якраз у неї. — Ну от як так? Де мені тепер нове купити з пенсії, та ще й одночасно?
— Мені іноді вже здається, що це не моя, а його мама, – зізнається
Спочатку було важко – все нове, чужа мова, не дуже добрі умови, ми винаймали квартиру, 6 жінок тіснилися у двокімнатній квартирі
– Ось тут диванчик на кухні зручний є, я думаю, що кілька днів ти
Ого, я такі чоботи бачила, вони 2500 гривень коштують. А пальто ще десь 3000 грн. Ти що вирішила всі зароблені гроші на дурниці витратити
Життя моє важко назвати легким. Зростала в багатодітній сім’ї, батьки мої багато працювали, та
— Звідки молоко? Не тримаєш же корову. — У сусідів купила. — Гроші візьми. — Не візьму. А ще сама дам грошей. — Ось цього вже не треба. Подивися, нам усього нанесли, і гроші в мене є. І будинок до зими здадуть, переїдемо
— Куди вона тепер із дітьми? Одежинки і тієї й не залишилося, все пропало…
— До хати ходімо, нема чого сусідів потішати, – колишній тесть навіть не подивився на Гену, просто повернувся і зайшов до хати. — Валі немає, поїхала в місто, приїде завтра, – немовби, між іншим, вимовила Ольга Іванівна, поки заходили додому, але Геннадій зрозумів, що ці слова призначалися йому
— Що ти мовчиш, Геннадію? Аліменти майже шість років платив, виходить за чужу дитину?
— Усе можна купити, – вважає жінка. – Але коштує зараз усе так дорого. Туди сто гривень, сюди тисяча гривень, от і виходить уже непогана сума. У нас усе своє: м’ясо, яйця, овочі, морозилку влітку забиваємо під зав’язку ягодами, напівфабрикати робимо, заготовки різні
— І ось це «Ну допоможіть, ви ж можете», мене просто вже бісить, –
— А ввечері зібралася їхати додому, сунулася в чоботи – заважає щось, – хитає головою Любов Вікторівна. – Подивилася, та й висипала з кожного чобітка по купці нігтів! Звичайних обрізків. Гидливо, звісно, але вона навіть значення цьому не надала, хоча й здивувалася: пристойна організація, а хтось такою нісенітницею страждає
— І я ніколи в це не вірила взагалі, вважала бісовщиною, я навіть відповідних
— Доведеться мамо, – стиснув губи Артем. – Коли я з Ритою розлучуся, ми з Олею жити почнемо. Ти не переживай, Олю тобі нічому вчити не доведеться. Це тобі не дитбудинок-Ритка. — Не смій, не смій Риту обзивати! І кидати її теж не смій
Над круглим столом з ажурною скатертиною горіла теплим світлом низько опущена люстра, створюючи відчуття
Вони навіть не намагалися прислухатися, коли раптом у лісову тишу врізався звук машини. Це був позашляховик, який дивом проїжджав у цей час. Водій і його пасажир допомогли жінкам сісти і, додавши газу, поїхали до станції, дорогою викликавши швидку
— Далеко ми зайшли… ти дорогу хоч пам’ятаєш? Я от зрозуміти не можу, куди

You cannot copy content of this page