— Ось саме, в місті працює, і в село не збирається. І Андрюху нашого, як теличка, поведе за собою, не приведи Господь. А Надія Іванівна прижилася тут, подобається їй сільське життя, калоші днями купувала в магазині, сам бачив. Вона господині, в якої орендує будинок, Галині, грядок накопала і квітів насадила в палісаднику, та натішитися не може
— Настю, чула я, Андрійко твій одружитися зібрався, – конопата Інна, колекціонерка пліток села
— Сергійку, рідненький, я навіть не знаю, як тобі віддячити… – Валентина Сергіївна змахнула сльози й обійняла онука. — Бабусю, не потрібно нічого. Мені головне, щоб ти була щаслива, – відповів він, стискаючи її руки. Минуло кілька тижнів після закінчення ремонту. Сергій приходив до бабусі щодня після роботи, перевіряв, як вона почувається, допомагав по господарству. Валентина Сергіївна знову наповнила дім теплом і затишком, які начебто поверталися разом із її присутністю
Сергій стояв на порозі бабусиного будинку, стискаючи в руках ключі від своєї машини. Він
— А ти не розумієш, чого вона домагається? Вона вже другий рік нас буквально мучить тим, що їй одній жити страшно: «Віддам Богу душу, протухну, а ви й не почухаєтесь». Ну куди ж їй віддавати ту душу? Тим більше, «протухне»? Ми щодня телефонуємо, дізнаємося, як справи. Раз на тиждень обов’язково хтось у неї буває, або чоловік, або син, донька заїжджає. Щоправда, не може зараз часто, дитинку складно носить
— Чоловік учора навіть вилаявся, – розповідає Лідія подрузі. – Ну як ти думаєш?
— Ти робиш помилку. Не можна тобі за нього виходити. ─ Чому це? Ольга одразу стала в оборону, ─ тому що тракторист? Справа не в цьому, хоча теж має значення. Розумієш, він, можливо, хороша людина, але ви абсолютно різні люди. Ось про що ти будеш із ним говорити? Виросла в офіцерській родині, освіта вища. А він? Сільський хлопець, так ─ працьовитий, але дуже примітивний. Відразу видно. Якщо залишишся з ним, між вами завжди стоятиме одне слово: «інтелект»
Тридцять вісім років тому Ольга привезла майбутнього чоловіка Володимира до батьків. Познайомити. Повідомити, що
– Так, ми з тобою зовсім забули… – раптом застигла Оксана, і перестала збирати свої речі у валізу. – Що ми робитимемо з нашою Ларисою?!
Про розлучення молоді домовилося швидко – за одну годину. І ця складна розмова у
– О, а от і твоя приїхала! Справді, таксі. Хоча на таксі це не дуже схоже. Он, водила вийшов, відчинив двері, допоміг вибратися з машини твоїй Насті. До під’їзду веде…
– Забрати тебе з роботи? А що сталося? Чи автобуси ходити перестали? – Невдоволено
– Добре, донечко, але не довго, бо мені ж ще треба гостину готувати, – каже Валентина Петрівна
– Зоряно, забув тобі сказати, нас мама в гості запросила. В суботу у неї
– А маму свою ти на кого залишаєш? Я вже достатньо провозилася з бабусею, тепер твоя черга. Хочеш жити у квартирі, то забирай туди та свою маму
– Мама твоя, отже і тобі жити з нею, – заявила мені донька. –
Допомагаю бабусі, чим можу. Пенсія в неї хороша, майже шість тисяч, але все одно допомагаю: мені не важко, а їй приємно
Пакет зі сміттям стояв біля вхідних дверей п’ятнадцятої квартири другий день. Віктор запам’ятав цю
– Я все розумію, зараз усім важко! Приїхала за картоплею! Я її купила для бабусі, а не для вас! Скільки ви забрали? Половину?
Допомагаю бабусі, чим можу. Пенсія в неї хороша, майже шість тисяч, але все одно

You cannot copy content of this page