– Все, відчепись від мене … У нас з матір’ю ще справ повно: салатів накришити, пиріг спекти. Адже ти не допомагаєш, а тільки відволікаєш
– Віра, ну, розкажи, який він – твій наречений? – смикала старшу сестру за
— Так-так. Згоден. Тобі потрібно обміркувати свою поведінку. Але знай, завтра ти повинна повернутися додому, приготувати вечерю і ночувати вдома. Якщо ти не повернешся… Я піду. — Що? – не повірила вона. — Так, я піду. Тобі доведеться вибрати
— Як ти могла прийняти рішення за нас двох? – Євген встав і попрямував
— А це не мої проблеми! Значить їм вони ноутбук ігровий дарують за великі гроші, а нам якусь чортівню для дому? Ще чого! – вона навіть ногою притопнула в серцях. — Звідки ти про ноут знаєш? – нагострив вушка хлопець. — Так Катька сама й проговорилася. Дзвонила вчора і всі вуха просвербіла, мовляв Ігор від батьків приїхав і обрадував
Алла склала руки на грудях, насупилася і всім своїм виглядом демонструвала серйозність намірів. Дмитро
— Поки не скажеш, скільки вам грошей подарували на весілля, нікуди звідси не підеш, – вирішила діяти рішуче Люда. — Я не пам’ятаю і взагалі цим питанням займалася Марина, – безпосередньо відповідав хлопець. – А в чому справа? Чому тебе так цікавить ця тема
— Скільки вам грошей на весілля подарували? На що витрачати будете? Я б на
— Ба, ну що ти, я ж для цього залишився, – він підняв її, щоб дати води, і взяв склянку. — Дякую, мій хороший. Ти не хвилюйся, що квартира Марійці відійде, тобі кофта моя дістанеться. Розумію, що нерівна спадщина, але Марія сама так вирішила. Вова посміхнувся. — Кофта, так кофта, – повторив він і взяв її руку у свою
— Раніше потрібно було про спадщину думати. А зараз як ділити будемо? – Марія
— “Жила б собі одна”, – мрійливо й сумно повторює мама. – “Прибрала раз на тиждень і все, чисто. Цілодобово б біля плити не стояла, чужий бруд не вимивала б. Як тато без мене? У нього дві доньки є. Але й це ще далеко, у нього є руки й ноги. Я все життя своє на нього поклала, вічно терпіла і була в прислугах, якби ти знала, як мені набридло все це
— Почуваюся справжньою свинею, – ділиться з подругою Владлена. – І виходу в мене
— А давай свою справу почнемо? – запропонував чоловік, – машина є, будемо продукти розвозити по далеких кутках, торгувати найнеобхіднішим, потім і назбираємо на свій магазинчик. Я й погодилася. 4 роки ми торгували “з коліс”, моталися по оптових складах, а потім узяли кредит, викупили невеличкий будиночок у центрі села і відкрили свою справу
Живемо ми з чоловіком у сільській місцевості. Я працювала довгий час фельдшером, але нас
— Так… справи… – вимовила дівчина. – І роботи немає, і грошей немає, і нога тепер боліти буде, і ще собака цей… у-у-у-у – вона раптом заплакала, притулившись спиною до стіни. Дівчина ридала, а в цей час собака піднявся і підійшов до неї. Лизнув руку, потім щоку, а потім став злизувати сльози з обличчя плачучої рятівниці
Олена повільно йшла додому. Плечі повисли, лоб напружений, в очах сльози. На останній співбесіді,
— Ой, – пробую сказати вкотре, – не потрібно було. Масло, сир і все інше в нас є. Спасибі, звісно, але більше не треба, добре? Ні, Ваша внучка такі пряники не любить, не їсть. Не купуйте, будь ласка, більше. І все. Гасіть світло. Починається концерт
— Ксюша, – на порозі свекруха Ірина Денисівна, – я по магазинах пробіглася, вирішила
– Як ви могли допустити? Як ви могли дозволити? Дитині треба освіту здобувати! А ви такі оптимістичні: нехай буде малюк! Що це за наречена така, яка ноги розставляє до того, як шкільну сукню зняла? Це порочне дівчисько! Треба було наполягати на тому, щоб дитини ніякої не було, а ви допомагати збираєтеся? Матвій невідомо кого в сім’ю тягне, а ви потураєте? – лютувала свекруха Люби
— Я нормально все це пережила, що тепер вдіяти? – зітхає Любов. – Весілля

You cannot copy content of this page