— Дві доньки? А де Марія, цікаво? Це вона до тебе їздить сюди, у лікарню? Вона розмовляє з лікарями, передачки носить, купує ліки? Це напевно Марійка тебе зараз готова до себе забрати, щоб ти не мучилася? Ні, мамо, так не піде. Марія спокійнісінько поїхала до чоловіка, хоча й знала, в якому ти стані. Кому горщики, тому й квартира, мамо
— Ну як я зможу це виконати, – мало не плаче Маргарита Олександрівна. –
Вдома був безлад . — Ти що-небудь їв? – запитав він у Сашка. — Ні – Сашко потупив погляд. Йому було соромно за маму. — Ну підемо, подивимося. На кухні не було нічого їстівного, тільки недопита пляшка і кірка черствого хліба
Колись у Сашка були і мама, і тато. Кожні вихідні вони разом ходили до
— Вірно. Грошей немає. І в Каті моєї грошей немає. Але вона чомусь так близько до серця все сприйняла, що тепер вимагає моєї участі. Точніше навіть не так, вона просить у мене в борг велику суму грошей, щоб поховати татуся як годиться з усіма почестями. Уявляєш?
Звістку про те, що її колишнього чоловіка не стало, Ксенія Олексіївна сприйняла з величезною
— Ти дурепа чи що? У тебе черга вишикувалася? Хороший мужик, а труднощі з родичами у всіх бувають час від часу, – не зрозуміла такого кроку подруга, яка їх знайомила. – Так ти, Надю, засохнеш у вічних дівах. Або заведеш дитину у сороківник для себе. Або… кішки чекають уже, коли ти їх прихистиш
— Може якось би і склалося? – запитує Юлію Григорівну подруга, маючи на увазі
— Ну що, ремонт почав робити? Ні? А що ж? Дитину зробив, а заробити й забезпечити її нормальними умовами не зміг? Теж мені, зять! – кепкував батько невістки. Уляна чоловіка не захищала, навпаки, невдовзі й вона почала казати, що коли чоловік «зробив» дитину, то мусить і заробляти, і старатися, а в такі умови вона з сином не поїде
— А винні син і я, напевно, не підготувалися, не створили умови. Дитина зʼявилася
— Ну і нехай самі думають, гроші заробляють, щоб платити за інститут, не витрачай ти, Насте, свої нерви. Здоров’я не купиш, – радить подруга. – Онуки – це відповідальність їхніх батьків. Приємно їм, що єдиний син неписьменним неуком виросте? Нехай. Не твоя справа
— Взагалі це її не хвилює, у нього в одній чверті навіть двійка була
Настав день урочистостей, усі красиві й ошатні, іменинниця приймає привітання і подарунок. Дві коробочки. В одній красива каблучка з бурштином. Одразу на палець лягла як рідна. У другій – парфуми. Я як назву побачила, сміятися почала і кажу: — Хто вибирав?
Буває таке, що деякі події повторюються. Не один в один, звісно, але дуже схоже.
— Ах, Ніночко, не люби ти мене так, дитинко, коли прийде мій час, тобі буде важко, не треба так. — Матусю, ну не кажи ти так… знаєш же як я тебе люблю. Ти ж мене теж любиш, мамо? — Звісно, люба, хіба може мати не любити власне дитя, те, яке виносила під серцем
— Мамо, я ось ці твої речі беру, добре? – Ніна нахилилася над матір’ю
Надії на очі попався незнайомий почерк… начебто й не збиралася, а прочитала: «Розписка. Якщо дізнаюся, що ношу дитину, то нічого пред’являти Юркові Кузьменко не буду. Света»
— Петре, а де твої штани? — Які? — Ну робочі… куди закинув? —
— Зять слабохарактерний попався. Ну такого й вибирали. Він і гнеться слухняно на дачі улюбленї тещі, від світанку, до зорі. Усі вихідні та свята, та й сама її донька теж там же. На моря її мати не відпускала: нічого гроші тратити. Ось тобі відпочинок – дача, а купатися влітку можна і в річці
— Моя Настя, що вчудила, – ділиться переживаннями Софія Іванівна, – вигнала чоловіка. Ні

You cannot copy content of this page