— Її всі переконували, вмовляли почекати, не вирішувати зопалу, але ні, що ти! Заявила, що навіть за такі гроші вона собі нерви тріпати більше не дозволить, – розповідає подругам Лідія Сергіївна.
— І що? Пішла? Ти ж казала, що твої молоді її виходу із затяжного декрету чекали як манни небесної?
— Чекали, – сумно усміхається оповідачка, – що називається, дочекалися. І головне, вона звільнилася, а винен у тому, що кінці з кінцями сім’я не зводить, мій син. Як воно?
У Лідії Сергіївни є 36-ти річний син, 8 років тому він одружився з Анною. За рік молоді доволі жваво й вдало взяли іпотеку, здавалося, виплатять її легко й раніше терміну, обумовленого банком.
— Обидва працювали, обидва добре заробляли, – каже Лідія Сергіївна, – у невістки часом виходило навіть більше, ніж у сина: їм якісь квартальні премії давали. У начальства невістка була на хорошому рахунку, хвалили, просували на посадах. Я натішитися не могла, до чого все добре складалося.
Ганна старша за чоловіка на 3 роки, у рік, коли вони одружилися, їй виповнився 31 рік, і саме вона була ініціатором того, що з дітьми зволікати в їхньому випадку нічого. Треба вже, мовляв, інакше можна й зовсім без них залишитися.
— Вони й не переживали ні про що, – згадує Лідія Сергіївна, – не всі накопичення вбухали в іпотечний внесок, як я зрозуміла, у невістки була подушка безпеки. Як сама зізналася: збирала на випадок, якщо заміж не вийде, щоб для себе дитину мати і матеріально не сильно страждати.
Появі на світ, 6 років тому, онуку Лідія Сергіївна зраділа, син був задоволений і гордий батьківством, а сама Ганна буквально вся розчинилася в материнстві: книжки розумні читала, з дитиною займалася ревно, розвивала, сама робила масажі та інше.
А потім дізналися, що невістка в положенні знову, виходило так, що різниця між дітьми очікувалася у 2 роки і 9 місяців, тобто з декрету – в декрет, минаючи роботу. У фірмі невістки Лідії Сергіївни такому повороту подій не дуже зраділи. На її місці сиділа пенсіонерка, яка ледь-ледь погодилася почекати виходу Ганни на роботу.
— Але Аня твердо вирішила, що треба другу дитину залишити, – розводить руками Лідія Сергіївна, – мовляв, вона такого щастя не очікувала вже й не сподівалася. Та що казати, мати вона чудова. Онуки в мене доглянуті, розумники, старший читає, малює, грає вже на синтезаторі, малятко взагалі лялечка, а вже як вірші розповідає!
Біда була в тому, що під час другого декрету Ганни на сім’ю буквально почали сипатися різні неприємності. Спочатку чоловік потрапив в аварію і кілька місяців не працював. Лікарняні платили, але вони були суттєво меншими за зарплату. Потім подружжя залило сусідів знизу і треба було відшкодовувати збитки.
— А ще ж іпотека, та дітей двоє, – перераховує Лідія Сергіївна, – всі накопичення в квартиру вклали, тільки толку від нього?
На додачу до всього, чоловік Ганни втратив роботу. Нове місце знайшов, але в доходах просів сильно. Та сама «подушка безпеки» невістки розтанула ще в першу половину другого декрету. Словом, виходу Ганни на роботу чекали, рахуючи дні. І насамперед вона ж сама.
— Усе, – говорила, – набридло копійки перераховувати, – я ж не припускала, що поки я з донькою сидітиму, наше матеріальне становище так зміниться, інакше б не наважилася на другу дитину.
— Тобто, – розводить руками Лідія Сергіївна, – Аня явно натякнула, що мій син сім’ю в декреті підвів, не тягне. І йому прикро, і мені. Якби син удома сидів, диван тиснув – інша річ. А дорікати спочатку в аварії, потім у тому, що від нього не залежало, зовсім не діло.
Поки Ганна сиділа в затяжному декреті, на її прибутковій роботі теж багато чого змінилося. Змінилося начальство, привівши із собою нових людей. На місці Ганни сиділа родичка одного з нових начальників, природно, Ганні вона не зраділа.
Перші ж кілька тижнів на роботі Аня провела в найсильнішому стресі. Вона раптом виявила, що більше немає доброзичливо налаштованого до неї керівництва, що тепер колеги готові її підставляти, а начальство дозволяє собі покрикувати на підлеглих, зокрема й на неї.
— А ти думала, що прийдеш і всі будуть з тобою гратися і в рот заглядати? – єхидно відреагувала на одну з реплік Ані та сама дівчина, яку перевели з її декретного місця на посаду простого рядового співробітника, – відсиділа вдома 6 років і приготувалася непильно гребти гроші лопатою, як раніше, не напружуючись?
— Добре хоч про дітей душа не болить, – скаржилася Ганна чоловікові, – і син, і донька в садок ходять, а обидві мами допомагають. Але я там довго не витримаю, це пекло. Ні, це пекло! Інтриги, скандали, склоки. Жодна зарплата не варта таких нервів, я весь час там у напрузі, на взводі.
— Син спробував її заспокоїти. Але ж зрозуміло ж, що після 6 років сидіння вдома з дітьми важкувато відразу в’їхати в справи, ритм життя змінився. Але ж усі якось терплять? І в таких колективах виживають, і місце під сонцем собі вигризають. Адже така зарплата на дорозі не валяється, просто почекати, адаптуватися.
Лідія Сергіївна вважає, що невістка просто встигла забути, що й раніше робочі будні буяли інтригами та нервовими ситуаціями. І з колишнім начальством часом бувало нерозуміння, і колеги траплялися різні.
Але Аня терпіти не стала. Пропрацювала після виходу всього півтора місяця і написала заяву за власним бажанням на радість тієї дівиці, яка її підміняла.
— Це мої нерви, – заявила Анна домашнім, – мені їх ніякі гроші не окуплять. Моїм дітям потрібна здорова і спокійна мама. Вигризати собі місце під сонцем не збираюся, у мене для цього чоловік є. Він, коли втратив роботу, нічого не вигризав, влаштувався посередньо і тихо чекав, що дружина почне знову велику зарплату приносити. Тепер я чекати буду.
— Влаштувалася до когось із колишніх своїх начальників, – зітхає Лідія Сергіївна, – підприємство там тільки на старті, зарплату велику їй платити не можуть. Нервів менше витрачає, зате чоловіка загризла, все пиляє його, що не треба на неї сподіватися.
— Твоя мама мені радила місце під сонцем вигризати, – єхидно каже Ганна з чоловіком, – а де ж твої зуби? У тебе, між іншим, дружина, іпотека і двоє дітей. Потрібно думати про те, як повернути хоча б той рівень зарплати, який у тебе був, коли я за тебе заміж виходила.
Що думаєте? Анна має рацію?
