— Бабусю, мені в кашу варення побільше поклади! І мені теж! Вона тепло усміхнулася: — Вмивайтеся швиденько і за стіл. Вам що, варення з кашею чи кашу з варенням? Діти засміялися і побігли у ванну, аж тут у двері раптом подзвонили. Тетяна Петрівна подумала, що то, певно, сусідка. Відчинила і спершу навіть не впізнала — на порозі стояла Галина Йосипівна, Аллина мати! Оце так несподіванка
— Тетяно Петрівно, я на роботу побігла, суп дітям свіжий курячий зварила. А ви
— О, дивіться-но… Гуляща Василина йде. Теж своє шмаття прати потяглася, — зневажливо, з отрутою в голосі процідила Зоя-Радіоточка. Усі вмить замовкли. Десяток пар очей вп’ялися в жінку, що наближалася, прошиваючи її крижаним осудом. А Василина, ніби й не помічаючи цих колючих поглядів, ішла рівно, гордо піднявши свого кирпатого носа
Та весна видалася напрочуд норовливою. До Великодня залишалися лічені дні, а місцева річка й
— А мати ж чудово знала, де ми поневіряємося, — гірко посміхається Ганна. — Я замітала двір якраз біля будинку її колеги. Вона мене прекрасно впізнала, ще й підходила, тицяла пальцем на старенький дитячий візочок, мовляв, а мати твоя хоч знає? Ніколи в житті не повірю, що вона їй не доповіла
— А на що вона, власне, сподівалася після всіх цих довгих років? — гірко
Олена спересердя викинула порожні обгортки від сиру та риби, згадуючи, як у п’ятницю тітка з поважним виглядом діставала з холодильника мамині фрукти: — Галю, треба їсти вітаміни, бо в тебе лице якесь бліде! І сама ж усе те змолочувала
Коли в п’ятницю вранці в Олени задзвонив телефон, вона вже точно знала, хто там
Ще й сорока днів по моєму Славку не минуло, як вона мені в очі плюнула: заявила, що онук у неї, бачте, «несправжній». От тобі й уся любов! Повилазило назовні все те гадюччя, що моя колишня свекруха роками за пазухою гріла. Дивлюся я на неї зараз і розумію: та немає в неї ніякого горя
— Знаєш, як у нас у народі кажуть: «Я в мами один-єдиний синочок, після
— Тату, нормальний борщ, смачний, — пробурмотів мій чоловік Максим, але якось мляво, без особливого ентузіазму. — Ти що, синку, зовсім смак втратив? Це ж помиї якісь, а не борщ! У наш час жінки готувати вміли. А ці сучасні… Тільки й знають, що мікрохвильовка та напівфабрикати з супермаркету
— Хіба ж це борщ? Вода червона! — Анатолій Іванович гидливо тицьнув ложкою в
— Не збираюся я солити ваші помідори! — Це ти поки не збираєшся, але з часом обов’язково захочеш. — Та з чого ти взяв, що ти все про мене знаєш? — І справді, з чого б це… Я ж усього-на-всього твій батько
З самого малечку пам’ятаю: вийти зі своєї кімнати на кухню і не посваритися з
Омлет будеш? Я вмію готувати. Давай, одягайся швидше! — суворо скомандував новоспечений син Славко. І Микиті раптом стало по-справжньому соромно перед цим малим. За тиждень Микита таки влаштувався на нову роботу — надто вже серйозно малий Славко щовечора випитував його про трудові будні
— У тебе що, є син?! Чому ти ніколи про це не казав? —
Куди свекруху забирати? У нашу нову квартиру, до маленької дитини? В одну кімнату з донечкою поселити жінку, яка не просихає? Годувати її, напувати, терпіти цей вічний перегар? — Хай там живе, у селі, — відрізав тоді чоловік своїй тітці. — На якого біса вона мені здалася
«Вам би треба її до себе забрати, — почула я якось від тітки свого
Мама іноді навіть ложку до рота донести не може через хворобу, але погодилася сидіти з немовлям старшої доньки
Я їй прямим текстом кажу: “Настю, ти хоч розумієш, що все це тягарем впаде

You cannot copy content of this page