— Обвела сестру кругом пальця! Я до неї з гостинцями премося, а вона мовчала, що так багато живе! Приховати хотіла! — ображено піджала губи Маргарита, виставляючи на стіл банку варення. А Віктор, побачивши шикарно накритий стіл, тільки руки радісно потер. І так грайливо на Таню зиркнув: — Ох і молодець твоя менша! Глянь, яка кралечка стала! Ну що, по сто грамів
Щопонеділка в Тетяни стабільно дзеленчав телефон — дзвонила старша сестра Маргарита. Жила вона далеко,
— Оксанко… це я ту кляту скаргу написала. І сусідів я нацькувала. Це все моїх рук справа… Вона чекала крику, прокльонів. Але невістка мовчки підійшла й обійняла її за тремтячі плечі: — Я знала, мамо. Здогадувалася. — А Андрій? — злякано прошепотіла Галина. — А Андрію цього знати не треба. Це залишиться між нами
Галина Петрівна ночами не спала. Лежала, дивилася в темну стелю, а серце калатало, як
— Галю… Ти така красива жінка. Пробач, що я так жену коней, але ж ми з тобою хоч ще й не пенсіонери, та вже й не двадцятилітні. Виходь за мене! Я стільки років бобилем живу, думав, уже в усьому розчарувався. Навіть не мріяв, що зустріну жінку, з якою знову захочеться ділити життя
Відтоді як донька вступила до медінституту й поїхала до столиці, Галина Михайлівна залишилася в
— Завтра чекаю вас на вечірку. Будуть тільки свої, тому ніяких вечірніх суконь. І щодо подарунка не парся, добре? — щебетала сусідка. — Домовилися. А твій що тобі подарує? — Ой, навіть думати не хочу… Знов у мої печінки залізе і вгадає. — А я тобі по-білому заздрю. Мій вічно якусь дурницю купить, а потім ще й губи дує, що я не ношу. Тобі сережки з перлами часом не треба? — Не треба, дякую… — Шкода. А то я б із радістю передарувала
Біда була в тому, що чоловік завжди аж надто старався. Часом здавалося, що він
Я м’ясо на шашлик замаринував. Нам із тобою вистачить. А їй — макарони з сиром, як завжди. Або хай рідний татусь годує, раз вона в нас така панянка з апетитами
Олена нервово витирала мокрі руки об кухонний рушник. Перед очима плив клаптик паперу —
— А й правда, Олено… Плутаєшся з одруженим мужиком, разом із ним його жінку обманюєш. Та й був би той мужик нормальний, він би давно від дружини до тебе пішов. Якщо, звісно, ти взагалі тому старому гріховоднику потрібна. — Мамо, ви обидві блекоти об’їлися чи що? — Олена заклякла від несподіванки. — Я з Дмитром п’ятнадцять років у стосунках
Олена сиділа за великим родинним столом, міцно стискаючи в руках склянку лимонаду. У кімнаті
— Проходьте, гості дорогі! Роззуватися не обов’язково, підлога нестерильна, зате тепла! — скоромовкою проговорила сваха, широко відчиняючи двері. Я усміхнулася й переступила поріг. Олег пішов за мною. Але вже за секунду нам обом захотілося вийти назад на вулицю
Майже десять років ми з чоловіком Олегом вимолювали в долі дитину. Скільки було сліз
— А вона сидить на моїй же кухні, п’є мій чай і скиглить, скиглить, скиглить… І при цьому на кожному кроці, всім сусідкам і родичам, свято повторює: «Я ж їх не жену, хай живуть, я ж добра». Мене від тих її візитів уже неначе струмом тіпає
Знаєте, як воно буває: наче й дах над головою маєш, і шматок хліба є,
Смикнув дверцята холодильника. А там — повна чаша. Як і завжди. Стояли каструльки з наваристим борщем і голубцями (це колишня теща, Катрусина бабуся, все ще тягала їм судочки, бо ж дитину треба годувати нормально). Лежали сосиски, шматок сиру, палка ковбаси, домашня сметана, банка з квашеними огірками, залишки вчорашньої піци і чималий шмат торта «Наполеон»
Той ранок Тарас запам’ятав надовго, бо саме тоді він уперше по-справжньому злякався самого себе.
— Мамо, давай мухи окремо, а борщ окремо. Я ні від чого відмовлятися не збираюся, — жорстко, мов кригою війнуло, відповіла старша донька. — Катя — твоя дитина, і до цієї квартири вона ніяким боком. Ти її з моїм батьком купувала. А свого другого чоловіка ти сюди в приймаки привела, і донька від нього тут же з’явилася. Мені батько спадок залишив, і я маю цим задовольнитися? Ні, мамо
— Вона мені просто в очі відрізала, що моя друга дитина до цієї квартири

You cannot copy content of this page