Рідне Слово – Сторінка 302

Життєві історії 0

Розбита чашка минулого ранку – це дурниця. Розлите молоко по всій підлозі – теж дрібниця. Понівечений ноутбук – прикро, але можна пережити, зціпивши зуби, але стіни, помальовані маркером, стали останньою краплею. — Ти мене вибач, але я гостям більше не рада! – обурено сказала Мар’яна, дивлячись їй прямо в очі

Мар’яна вже збиралася спати, як раптом почула стукіт у двері. До неї рідко приходили

Життєві історії 0

— Марино, ти давай, вибирайся. Як – ніяк 25 років минуло з того моменту, як наш 11 клас пустився у вільне плавання. Це, знаєш, доволі таки солідний термін, тим паче, що ти так жодного разу й не приїжджала. Та й не всі дожили до цієї дати. Он, Юрко Мельник, молодий же зовсім, жити та жити, а ось бачиш, як буває? Наталі Коваленко вже 4 роки немає, Кольки Коваля, Яни Романюк, Ганнусі Кравченко… Ой, Марино, летить час

На цій зустрічі випускників було передбачувано нудно. І навіщо тільки вона сюди приїхала? Подивитися

Життєві історії 0

— Шикарно ви живете, Марино, раз на п’ятирічку машини міняєте. А ця так і зовсім із салону! Дивись краса яка! Вся блищить, переливається! Ну так, вас багатих не зрозуміти, тільки прибідняєтеся, що грошей немає. У вас же та машина ще хороша, що це ви її міняти надумали? — Так хороша, але ось вирішили, що поки можливість є, замінимо. Якраз поки сини ще в школі вчаться, розрахуємося за неї, а потім і не до машин буде, коли 2 студенти в сім’ї з’явиться. — Ну так, а нам завдяки вам тепер до старості на іржавому кориті їздити доведеться

— Віталію, ти навіщо сестрі своїй про машину сказав? Адже домовлялися ж, що нікому

Життєві історії 0

Федір, бачачи, що образив матір, трохи пом’якшився, посміхнувся і сказав: — Мамо, може, досить уже, га? Ти зрозумій, це мої дівчата! Мої, не чиїсь. Хто їм ще допоможе, якщо не я? Хто їх забезпечувати, на твою думку, повинен? Ось ти мовчиш, коли я вам допомагаю, коли Ірці грошей підкидаю, та племінникам. То чому мої доньки тобі поперек горла стоять? Чому, мамо

— Мамо, ти сильно поспішаєш? Зараз швидко заскочу, грошей на карту закину і поїдемо,

Життєві історії 0

— Ох, молодь, молодь! Я ж тобі розповідаю! Хату цю ще чи то дід, чи то батько Клименчихи побудував. Це зараз ви кімнат наробили, у кожного своя, а в ту пору там одна велика спальня і була, хата і хата, підлога, стеля, та 4 кути. Ну, там давня історія, мене ще на світі не було, та й мати моя тільки-но зʼявилася, а Клименчиха вже нареченою була. Що вже там у них було, я не знаю. Чи то вдова вона залишилася, чи то чоловік від неї втік, а тільки недовго вона заміжньою побула, та додому до батьків і повернулася, не одна, з дівчинкою маленькою

— Ой, Полінко, та в цьому будинку скільки себе пам’ятаю, зроду ні в кого

Життєві історії 0

Такого багатства Іван Максимович зроду не бачив, хіба що в кіно. Він навіть якось оторопів, і йому страшнувато було ступати по блискучому паркету

«Потрібен дідусь для хлопчика, оплата договірна» і нижче написаний номер телефону. — Зовсім знахабніли ці

Життєві історії 0

— Та яка ж ти стара? Тридцять дев’ять, хіба ж стара для дитини? Але хто ж знав, чим все це обернеться

У Єгора Прокопенка не стало дружини. Так і не оговталася від появи останньої дитини.

Життєві історії 0

— Ось зараз у дітей все є, а в мене всі машинки в маленькій валізці лежали, мати мене рідко цілувала, обіймала. А ось сварила часто, — розповідав Ірині чоловік

Днями Ірина просто жила. Як робот. Ходила на роботу, займалася справами. А ввечері приходила

Життєві історії 0

— Та там, матуся спить, а їсти хочу, я її буджу, буджу, а вона не встає, ось і вирішила нову знайти

— Тетяно, як ти одна до магазину дійшла? — здивувалася тітка Марія. — Та там, матуся

Життєві історії 0

— Таня, ця волохата тварина навмисне посеред дороги лягла! Я ж не бачу в темряві!

— Їдуть, — домовик Василь розгублено дивився на колишніх мешканців, які вантажать пожитки в скрипучий віз.