Ледве дочекавшись, поки дружина піде на роботу, Михайло увімкнув воду і заткнув кухонну раковину. Після цього він зі спокійною душею пішов у магазин. А коли повернувся, біля його дверей уже стояла сусідка знизу, Марія Іванівна. — Ви що?! Зовсім збожеволіли?! У мене щойно ремонт закінчився! – кричала вона
— Михайле, мама дзвонила. Вона взяла квитки на поїзд, тому нам треба їх з
Тетяні стало все одно, як і з ким він проводить дозвілля. Їй захотілося простого, сімейного життя, де подружжя довіряє одне одному, займається домашніми справами, по суботах ходить у гості до спільних друзів, а влітку сплавляється на байдарках
Тетяна розплющила очі й побачила над собою низьку стелю. Згадавши події ночі, вона засумнівалася,
— Вибач, ми більше не можемо бути разом. Я виходжу заміж, – вона сунула Олегу в руки якусь книжку, розвернулася і сіла в машину
Олег одружився з Надією на зло своїй коханій. Хотів їй довести, що не страждає
— Мамо, я одружуся з Оленою! Вона, може, й не найрозумніша жінка у світі, зате найкрасивіша! — Микола чекав маминої реакції
— Мамо, я одружуся з Оленою! Вона, може, й не найрозумніша жінка у світі, зате
— Вєрка! Навіщо тобі це. Щодня повний будинок народу. Хіба так можна? Ех ти! А прибирання після всіх. Ну ти й блаженна
Тітка Віра завжди зрозуміє! — Вірка, ну яка ж ти дурнувата. Навіщо ти всіх вітаєш.
— Надько, курей не чіпай! Кури ні до чого! Заспокойся ти, заради Христа! Ой, лихо-лишенько, біда неминуча… Так, що ж ти робиш!? Надія! Побійся Бога! Та ти з глузду з’їхала, чи що?!
— Надько, курей не чіпай! Кури ні до чого! Заспокойся ти, заради Христа! Ой, лихо-лишенько,
— Мамо, чула? Це я жмот? Та я тобі зарплату тільки днями віддав! Ти вже спустила все на свої «вії-нігтики»! Сенс усе це робити, якщо страшна, і вдома сидиш безвилазно!
— Мамо, ну хто тебе просив? — Я ж як краще хотіла! Я ж не
Свєтка потім ще магазин шубний відкрила, рідну сестру на касі поставила, ні, щоб просто сім’ї допомогти. Загалом активна жіночка, палець у рот не клади
Коли Свєта народжувала Марійку, було дуже холодно. Скрізь у гучному коридорі, яким вона ходила,
A мама чекала, що діти приїдуть з онуками, дбайливо катала банки, з любов’ю підписувала… Останні банки з грибами датовані минулим роком, їй на той момент було 93 роки
Купили ми будинок у селі. Продавала його молода пара, мовляв, батькам дача не потрібна,
— Чого ти з нею возишся, Маріє Петрівно? Все одно, говорити не буде! Худо ходить, але хоч ходить, і то добре! От скажи, за що мені таке дитя дісталося?
Народилася Валя калікою, про це мама щоразу їй нагадувала і, зриваючи на ній злість,

You cannot copy content of this page