Рідне Слово

Максим вийшов на вулицю, втягнувши морозне повітря і, схопивши з землі жменьку снігу, довго натирав ним обличчя, борючись із найстрашнішими думками. Як таке може бути? Світлану він упізнав би серед тисячі таких портретів, і ім’я сходиться. Але чому Юрій сказав, що її немає в живих? Питань було багато, а відповідей на них не було. Недовго думаючи, Максим Петрович зателефонував начальнику свого відділу безпеки і попросив негайно знайти всю інформацію про Юру і Світлану. Усе, до дрібниць

Максим Покотило був одним із найуспішніших людей свого краю. Щоправда, не завжди. Багато в

Життєві історії 0

— Мати, зустрічай дітей, – крикнув майбутній свекор. Із простору будинку випливла повненька жінка у фартусі поверх ошатної кофти. Вона посміхалася, і теж підійшла та міцно обійняла Аліну: — Ну, здрастуй, донечко. Здрастуй, Алінко! Заходьте, що стояти? Стіл уже накрито. Мабуть, традиція в них така – усі обіймаються. Але обійматися зі слабо знайомими людьми не хотілося. Ну, та гаразд. Стіл, що чекав на них, одразу допоміг забути всі невдоволення. Але затиск залишився

Вони сиділи, закутавшись у ковдру з ногами на старенькому диванчику, і пили чай із

Життєві історії 0

— Ольго, ти дівчина цілком справна, з приданим, і характер у тебе золотий, а що одна, пора вже й нареченого завести? Ольга трохи зніяковіла: — Та ще встигну! Які мої роки! Та й де взяти женихів цих? На фабриці одні жінки. На роботу, та з роботи, нікого й не бачу… — Доведеться тобі підсобити. А що: я пенсіонерка, часу – вагон. Продавчинь на базарі розпитаю, може, у когось і знайдеться на прикметі добрий молодець

Ольга була родом з маленького села, там і школу закінчила. Після трагічної втрати батьків,

Життєві історії 0

– А ви… ви не бачили? Тут… Чи не бачили? — від сліз Ніка навіть не змогла сказати, кого слід було бачити Алевтині, і лише руками показувала

– Стариганом його кличу. Терпіти не можу старих людей! Некорисні люди. Для чого вони

Життєві історії 0

– Тітко Віро, – перейшовши на другий курс в інституті, Катерина вирішила підійди до тітки, – Я хочу жити у маминій квартирі. – З чого раптом? – суворо вона запитала племінницю

Катя прокинулася вранці та подивилася на екран телефону. На дисплеї оповіщення, що вона має

Життєві історії 0

– Я втратила в цьому проклятому світі все, що могла! – кричала бабця. – І тепер ви позбавляєте мене останньої радості? Я що, мало плачу? І вона, витягнула пачку грошей

Одного разу худа, брудна кішка зникла. Бабуся-мільйонерка, не знайшовши свою улюбленицю, влаштувала скандал. Вона

Життєві історії 0

Половину свого цікавого стану Іринка просто літала, та й уся родина, абсолютно очманіла від очікування і радості, почала скуповувати дитяче придане. Літні бабусі потайки від молодих, які категорично заборонили їм «заготівлі», однаково дзвонили одна одній і раз у раз влаштовували спільні походи в «Дитячий світ». У надрах їхніх шаф осідало прикуплене барахло, і тому їм було радісно, через що вони багатозначно перезиралися, буваючи в гостях одна в одної

Іринка літала як на крилах, вона й раніше літала, але нині особливо натхненно. На

Життєві історії 0

— Коли я жила там… – очі дівчинки раптом стали сумними, – у нашого сторожа був песик – Фантик. І я завжди пригощала його шматочками котлети, які ховала в кишені під час обіду. Я так мріяла, що в мене колись теж буде такий Фантик, коли я буду велика… — Ну, що ж, іде! – сказав Ігор, – ось ти вже й велика. Тобі шість, як ніяк. А це вже – ого-го як немало! Вони переглянулися з Наталею і посміхнулися. Рита повеселішала. — А давайте, ми собаку таку невеличку тобі з притулку візьмемо, – запропонувала Наталя

Ігор і Наталя познайомилися, коли їм було вже по тридцять. За плечима Ігоря був

Життєві історії 0

— Оце так канікули! – розсміялася вона, – схоже, ти вирішила валятися в ліжку сьогодні до обіду. А в мене сніданок уже охолов. Ходімо. Твоя улюблена рисова каша, є і омлет, і какао… Таня кисло посміхнулася і кивнула. Вона не хотіла, щоб мама помітила її поганий настрій. Дівчинка встала і почала одягатися. Але маму нелегко було провести

Микита взяв шефство над Танею майже одразу ж, як вона переїхала в його двір.

Життєві історії 0

— Що мила, зовсім тяжко? — Тяжко, – просопіла носом Олена. — А що так? — Діток хочу, а Бог не дає. — Погано, – зітхнула старенька. – А просила? — Мільйони разів! — Добрих справ Бог від тебе, значить, чекає. Ось, як дочекається, так і дасть. Не горюй. Бог знає, що робить. І своєю тремтячою рукою старенька перехрестила Олену

Олена знала, що на батьківщині чоловіка її не люблять, і їхала туди з важким