Рідне Слово

Наталя розуміла, що з донькою треба поговорити, заспокоїти. Але зараз, коли Світлана ображена, не варто до неї лізти. Нехай охолоне. Увечері дочка попросилася до бабусі. І Лариса погодилася її відвезти, знаючи, що в бабусі їй подобається. Та й з Сашком удвох вона була не проти побути

— Мамо, дядько Сашко мене не любить. — Ну що ти таке кажеш, доню?

Життєві історії 0

Зі злості Віра намилила руку і провела мильною піною по дзеркалу, сама не знаючи, для чого. Віра дивилася на цівки піни, які стікали вниз, абсолютно невідомо приймаючи контури літер з адресою… За спиною повіяло холодком. Віра виразно почула тонкий, дитячий голосок: — Я чекаю на тебе, мамо…

Віра не зводила очей з вивіски “Операційна”. Букви розпливалися в очах від багатогодинного очікування,

Життєві історії 0

Коли Маші було сім років Валя познайомилася з чоловіком. Додому його притягла до себе! Все селище про це шепталося! Яка Валька легковажна

— Відстань ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі я

Життєві історії 0

— Ти у своєму розумі? Ревнуєш мене до дочки? Своєї власної доньки! — Здивовано вигукнув чоловік. Він бачив, що дружина не приділяє уваги дочці та піклується про неї лише за інерцією

Анжела з роздратуванням дивилася на п’ятирічну Варю і ледве стримувалась, щоб не накричати на

Життєві історії 0

Плакала потім, по підлозі повзала, кулаки кусала, в живіт свій порожній себе тикала, пику до неба підняла і вию, немов вовчиця, навіщо мені краса та, кажу, якщо не пізнала материнства… А потім заспокоїлася, Катрусю, іноді здалеку милуюся хлопцями, молодшого твого так взагалі зацілувати хочу, пиріжок солоденький, погибель дівоча росте… Ось так, Катю. Я ніби з вами живу, вважаю себе, ну … наче сестрою чи що старшою і тобі, і Іванові, а діток ваших племінниками

Катерина жити не хотіла, весь світ білий не милий, змушувала себе йти на роботу,

Життєві історії 0

Мати чоловіків міняла як рукавички, що не рік, то новий вітчим. Дітей наробила трьох від різних, обидва – молодші за Наталку. Я в них була один раз і жахнулася просто: невже люди зараз можуть так жити? Шпалери обірвані, обмальовані, скрізь бруд і пилюка. Усе розумію: можна жити бідно, але дві дорослі жінки у двокімнатній квартирі не можуть порядок навести? Це як узагалі

— Я цю Наталю відразу терпіти не могла. Висла вона на нашому синові, проходу

Життєві історії 0

— Ти ж міська. От і поїдемо в місто. — Якщо дитячий будинок у місті, то звісно міська. Я ж не пам’ятаю. Мала була. А мама як? Це ж твоя мама, їй уже допомога потрібна. Та й ми як у місті з трьома дітьми? – Валя навіть сльози крадькома змахнула. — Усе! Не обговорюється. А ти приведи себе до ладу. Страшно дивитися. Шкіра та кістки. М’яса не наросло. Валя з Вірою жили дружно. Віра, пам’ятаючи себе в молодості, жаліла її. А вже онуки коли пішли, то й зовсім стала оберігати

Іван привіз наречену Валентину до свого села, до батьківської хати. Мати зраділа, у тридцять

Життєві історії 0

— Ой, Олю, а я й не бачу. Як там у Сергія справи? Як здоров’я, як загалом? — Терпимо, хоч і важко зараз, особливо з грошима, – відповіла Ольга і запитала, своєю чергою, що ж Діма братові не дзвонить і не відповідає, підтримав би… — Підтримав би? – раптом єхидно протягнула дружина брата. – Ви до нас опустилися, підтримка потрібна була, треба ж? А я ось що скажу: не все вам панувати і з панського плеча нам кидати свої недоїдки! Є справедливість на світі, тепер ви – як усі! А то надто жирно жили! Діма не дзвонить? А тому що Діма пам’ятає, як кричав на нього твій Сергій, як подачки нам пхав. Що, грошей не стало вистачати? Поживи тепер нашим життям

— За язик я її не тягнула, сама мені запитання поставила про те, як

Життєві історії 0

— Ну вічно в тебе грошей немає, – закочує мама очі. – Одна й та сама пісня. Ну чому я ніколи ні в кого не позичала? Я навіть зараз, навіть із пенсії, примудряюся відкладати, а ти живеш одним днем. Не кажи мені, що витрати великі. Все одно по крапельці можна було б робити якісь накопичення. Ні, у тебе то в дівчаток іменини, то їм у садок треба щось, то у вас змішувач полетів

— І без неї не можу обійтися, де мені ще перехопити до зарплати, і

Життєві історії 0

— Валерію Миколайовичу, можна вас кілька слів? – запитала вона, перегородивши викладачеві прохід. — Мені трохи ніколи, – спробував відмовитися він. — Нічого, хвилинку, думаю, знайдете для майбутньої родички, – не поступилася Катя. Валерій зашипів на неї. — Тихіше говори, – попросив чоловік. – Яка ще родичка? Що ти несеш, Соколова? — Як яка? Дашка дитину чекає. Буде вам син, мені племінник, – відповіла Катя

Сестри Дарина і Катерина ні характером, ні зовнішністю не були схожі одна на одну.