— Аню, не розлучай мене з сином у це свято, — благала свекруха по телефону. — Я відчуваю, що не витримаю самотності. — Зінаїдо Петрівно, ми приїдемо першого січня, а саму ніч хочемо провести вдома
— На Новий рік ми їдемо до мами, і крапка! Саме після розмови з
Щоб усім було комфортно, я склала план заходу. Будь ласка, ознайомтеся і підтвердьте участь переказом коштів до 28 грудня. Файл мав три вкладки: Меню та продукти: Гуска фермерська, ікра справжня, випивка хорошої якості, овочі, фрукти, делікатеси. Разом: 25 000 грн
Лідія Сергіївна була жінкою, яка знала ціну кожному квадратному метру не з чуток. Сорок
— Андрію, скажи чесно, я справді так часто винна перед твоєю мамою? Чоловік аж поперхнувся кавою. — У якому сенсі? — Ну, я завжди перед нею вибачаюся. За різні речі. — Даринко, ти взагалі занадто багато перепрошуєш, — Андрій стенув плечима. — Але ж це не страшно. Мама просто така людина, емоційна. Легше погодитися, ніж сперечатися
— Даринко, ну де ти забарилася? Я вже пів години чекаю! — голос свекрухи
Коли Олександр виставив на стіл куплені в магазині лотки, свекруха аж очі округлила. — Ти оцим збираєшся нас годувати? Ми з Петром таку гидоту їсти не будемо! Ну й дружина в тебе — мало того, що на гульки втекла, так ще й чоловіка голодним покинула. — Та що ж вам купити? Я можу знову в магазин збігати
Юлія в червоному шовковому халатику сиділа перед дзеркалом і зосереджено підводила очі. Кожен рух
Вони прямо якось так гармонійно співіснують: сестриця після розлучення набрала кілограмів двадцять п’ять, бо вони там постійно щось випікають, тушкують і дружно їдять під нескінченні серіали. Ну, то їхнє життя, хай собі. Але ж іноді вони згадують, що «на природі добре» і треба б поїхати відпочити
— Я так зрозуміла, — ділиться Олеся з подругою, задумливо перебираючи пальцями край серветки,
— Від дідуся з бабусею тобі гостинець, — гордо мовив Олег і з поважним виглядом простягнув донечці велику плитку шоколаду. Таку, що коштувала чимало — гривень двісті, а то й триста, не менше
— Від дідуся з бабусею тобі гостинець, — гордо мовив Олег і з поважним
Родичі пішли, залишивши по собі гору брудного посуду у вітальні та перевернуту догори дриґом спальню — мабуть, дитина там «гралася». Наступного дня зателефонувала Ніна Дмитрівна: сказала, що їм дуже сподобалося святкувати в Колі, навіть попри те, що господарі «втекли». Микола з Аліною пів дня відмивали квартиру
— Колю, та як же ти можеш так до нас ставитися?! — мати Миколи
— Давайте стіл у кімнаті поставимо, — запропонував чоловік Галини. — Звісно, за розкладним посидимо. Я ж бачила в тебе в паспорті, Тоню, що сьогодні якраз день народження. — А й справді, давайте! — погодилася господиня, і очі її знову засяяли тим самим лотерейним світлом
— Син із невісткою вчора забігали. Еге ж, провідали стару. Сервіз подарували — Галко,
— Я теж хочу поряд бути, як і сваха, бачити, як онуки ростуть. Та й медицина в Києві краща, а я ж не молодшаю. Хочеться ще й у театр на старості сходити. А свій дім мені вже не під силу. Там чоловічі руки потрібні, а мій спочив ось… Син маму вислухав, обіцяв із дружиною поговорити, хоча й сам знав, що вона скаже. — Нізащо
— Отак от, Машо, відмовили мені, на старість уже нікому не потрібна стала. О!
Вона морщилася, затуляла рота хусточкою, але мусила збирати ті гнилі бананові шкірки, кістки та липкі обгортки, памперси і залишки оселедця
— Все, терпець мій увірвався! Більше цей сморід не терпітиму. Завтра просто висиплю все

You cannot copy content of this page