Телефон задзеленчав, і я одразу зрозуміла, про що буде розмова. Дзвонила Оксана, моя єдина
Я знову збрехала мамі. Сказала, що в суботу, якраз на її ювілей, мене терміново
Я сиділа на ґанку нашого старого сільського будинку, дивилася, як мій п’ятирічний син безтурботно
Я мовчала п’ять років. Ковтала слова, стискала зуби, робила вигляд, що доросла донька сама
— Цього літа їдемо на море! — урочисто оголосили Максим та Оля своїм дівчаткам.
Мами не стало в середу, якраз коли за вікном без упину мжичило. Здавалося б,
— Вона каже, що їй мої руки не подобаються, Валю! І що від мене,
— Мамо… — Таня замовкла. У слухавці лунав стривожений голос матері, а вона просто
Він зателефонував через двадцять років. — Привіт, Оленко, — сказав у слухавку так буденно,
Мене звати Олена Петрівна. Мені шістдесят років. І я все життя пекла сама. Не