— Дивись, — сказала вона, коли він поставив дорожню сумку біля дверей. — Це мій дім. Тут усе нажите моїми руками і моїми роками. Якщо ми разом — це стане нашим. Але я маю чітко знати, що ми справді разом. Він серйозно кивнув: — Я з тобою. І це не на час
Марина не одразу збагнула, коли їхнє з чоловіком життя почало повільно і незворотно сходити
Звик, що вечеря — це шмат сала з хлібом просто на дощечці, аби зайвої тарілки не мити. Зачерствів чоловік, як той окраєць
Останні чотири роки Захар жив бобилем. Хата велика, простора, а з живого в ній
— І головне, що на це свято не йду не тільки я, а й мій син. Рідний племінник нареченого, між іншим! А його рідний татусь зараз дуже зайнятий — ховається від аліментів. Яка іронія, правда
Я ніколи не думала, що зрада може мати два обличчя. Перше — коли коханий
— Михасю, розумієш… не можу я її кинути. Вона ж жива людина, старенька. Мої ж теж уже немолоді… Мишко важко зітхнув. Він мав дуже добре серце, але взяти в дім абсолютно чужу жінку… — Подумаю, — відповів він і заснув. А вранці ми робили перестановку. На нашій кухні з’явилося дуже затишне місце: старенький дитячий диванчик і невеличка поличка для ліків
Я прокинулася від запаху кислої капусти та дешевого прального порошку, але для мене це
Там же люду стільки зібралося! А столи які накрили — очей не відвести! — Не хочу, — тихо відповіла Тамара. — Вік уже не той, щоб по весіллях скакати. Галина голосно пирхнула і гепнулася на сусідній стілець. Старе дерево під нею жалібно рипнуло. — Який ще вік? Ти он виглядаєш краще за мене! Ходімо, я тебе проведу. Посидиш трохи, скажеш молодим гарне слово, та й підеш додому
Липнева субота дихала густою вечірньою спекою, коли за сусідським парканом раптом грянула музика. Та
Степан сам умів і борщ зварити, і в хаті прибрати — він чоловік хазяйновитий. Почав потроху вчити молоду дружину: як краще приготувати, як порядок навести. Любив він чистоту. А Юля звикла грубіянити, як у себе вдома: — Сам готуй, сам пери, сам і прибирай! Та одного разу Степан так суворо на неї глипнув, що аж мороз поза шкірою: — Відправлю назад до батьків, якщо не будеш мене слухати. Вчися, поки я вчу
Вони завжди були дуже близькі — брат і сестра. Аж поки на поріг батьківської
— Оці величезні штани-мішки? Я розумію, що зараз така мода. Хоч мені й здається, що власник просто до туалету не добіг. Але ж ми прийшли по костюм до гімназії! У вас там діловий стиль, не можна в такому на уроки
Скільки разів я чула від сучасної молоді оцю модну нині фразу: «У мене психологічна
Курятина по знижці. Мішок картоплі. Капуста. Якісь найдешевші сосиски. Загальна сума по тих чеках ледь дотягувала до чотирьох тисяч. Мій двоюрідний брат Сашко не витримав і запитав: — Галю, а решта де? — Та я в іншому місці докуплю, там дешевше! Плюс дещо з домашніх запасів візьму. Не переживайте, все буде на вищому рівні
Я сиділа за святковим столом, дивилася на дешеві сосиски, щедро притрушені смаженою цибулею, і
— Я завжди був радий, що ти чоловік моєї доньки і батько моєї внучки. Просто не вмів сказати. Ти хороший мужик, Костю. Надійний. Носи з добром. Костя подякував, але всередині аж ніби щось перевернулося. Він усе життя думав, що тесть вважає його простаком. Невдахою. Не таким розумним, не таким хватким, не таким успішним, як він сам. А тут — “хороший мужик
Запашна вечеря — скумбрія з молодою картопелькою, вже давно чекали на столі, але Тетяна
Коли мати лежала, нікого тут не було. А як спадок ділити — дорогу згадали. Ганна тільки опустила очі. — Хто ж від грошей відмовиться
— Чого вона хоче? Грошей? За що? Свою частку спадку? — Степан Матвійович навіть

You cannot copy content of this page