Зараз мені тридцять п’ять. Волосся ще густе, фігура тримається, але в очах уже оселилася та сама стареча втома, якої я так боялася в юності
У коридорі стояла в’їдлива суміш запахів: дешевий пральний порошок і вчорашній борщ. Я сиділа
— Ну навіщо ти знову стільки всього навезла? Свіжі овочі, фрукти, домашня молочка, а зверху — важкий пакунок із м’ясом. Сумки були настільки важкими, що неможливо було й уявити, як мама самотужки притягла їх раненьким поїздом
— Мамо, ну це вже справжній перебір! — Оксана дивилася на величезні пакети, що
— Свекруха наказала тобі нічого не казати, але я так не можу, ти маєш знати правду. Коротше… Місяць тому вона написала заповіт. На все своє майно до останньої ложки. І все це дістанеться виключно моєму чоловікові. Тож ви з малим надії не плекайте
На прощанні з моїм колишнім чоловіком свекруха так гірко голосила над своїм онуком —
Якраз тоді мама й написала заповіт, переписавши сільську хату на доньку, бо Вітя гордо заявив, що йому нічого не треба — мовляв, він без даху не залишиться, у нього є чудова прийомна донька, яка його дуже любить
— Ти що, серйозно? П’ятнадцять років брат зі мною взагалі не розмовляв. Я для
— А ти куди зібралася? У ресторан поїдемо ми вдвох із мамою. А ви з бабусею вдома посидите, чаю поп’єте, телевізор подивитеся. Бабці ж спокій потрібен, а не банкети
Я стояла біля плити, змащуючи жовтком святковий пиріг, коли мій Андрій урочисто відкинувся на
— Я був одружений чотири рази. Усі жінки з характером траплялися, просто не щастило. Зараз я б одразу встала, побажала здоров’я і пішла. Цікаво виходить: чотири погані, а він один святий
Якби тоді хтось підійшов і прямо сказав: «Галю, пакуй валізи й тікай», я б
— Не цінував того, що мав у руках? Чудово, двері там, вільний! — знизала плечима Оксана. — А мені навіть згадувати про нього бридко
За вікном нашого улюбленого затишного кафе мжичив дрібний дощ, змушуючи перехожих ховатися під парасольками,
— А дітям їсти нічого! Розумієш ти це чи ні? Вони ростуть, їм м’ясо треба, вітаміни, а ми їх самими макаронами годуємо! — Це тимчасові труднощі… — Та вони вже сім років тимчасові! — А що я зроблю? Криза в країні. — Криза у всіх, але люди якось крутяться, працюють! — То люди молоді. А я вже старий
Ганна сиділа на тьмяно освітленій кухні. Перед нею лежав зошит із сімейним бюджетом, списаний
Та краса, Колю! Знайшов хорошу жінку — в хаті чистота, їжа завжди гаряча, я взагалі ні про що не парюся. Ще й комуналку платить. Живи й радій». Микола відписав: «Щастить же. Мені б таку». Галина перечитала. Раз, другий. Опустилася на стілець
Кажуть, що в п’ятдесят дев’ять років жінки вже не вірять у казки і вміють
Скільки ж коштує утримувати дорослого сина? Комуналка взимку тягне майже на три з половиною тисячі. Харчі на двох — ще мінімум десять тисяч. А ще ж інтернет, поповнення мобільного Антону, пральний порошок, ліки… Від материної зарплати під кінець місяця залишаються самі сльози
— Йому вже тридцять. Здоровий, дужий лоб, а я досі купую йому шкарпетки, поповнюю

You cannot copy content of this page