За вікном нашого улюбленого затишного кафе мжичив дрібний дощ, змушуючи перехожих ховатися під парасольками, а ми з кумою сиділи за столиком біля вікна, насолоджуючись гарячою кавою з круасанами.
Розмова несподівано звернула на родинні драми, і я поділилася тим, що нещодавно дізналася про свою давню знайому Оксану.
— Я, на думку її колишньої свекрухи, справжня гадюка, мовляв, залишила її синочка ні з чим і помстилася по повній програмі! — розповідала я подрузі, ледь стримуючи гіркий сміх.
— Опа! А чого, цікаво, ти кажеш, вона його позбавила? З чим прийшов у шлюб, із тим і пішов, власне, — здивувалася кума. — І потім, за таке не гріх було й оком за око відповісти…
— Та ніхто нікому не мстив! Ти сама посуди: квартира була моя, куплена ще до весілля, то треба було її з ним ділити, чи що? Машину купував мій батько, за документами вона і досі на ньому.
Що, після розлучення я мала віддати колишньому половину її вартості?
Він же прийшов у хату з голим задом та старим ржавим велосипедом, що чотири роки простояв у гаражі й навіть на ньому не крутилися колеса!
То його власні труднощі. А з реєстрації зняла? А з чого це в моїй власній квартирі має бути прописана чужа людина?
Навіть на роботу ні він, ні його матір самостійно влаштуватися не змогли, я ж їх усюди прилаштовувала.
У молодої жінки розлучення відбулося кілька місяців тому. Після цього вона забрала у колишнього чоловіка все, що він колись отримав від неї та її родини.
На думку Оксани, це було абсолютно справедливо.
Дитина якийсь час залишатиметься без офіційних аліментів? Малечу вона здатна забезпечити сама, а борг у колишнього чоловіка тим часом справно накопичується.
Жити йому ніде? Прийшов назад до мами в однокімнатну стареньку квартирку? Ну, то вже його дорослі проблеми.
— Не цінував того, що мав у руках? Чудово, двері там, вільний! — знизала плечима Оксана. — А мені навіть згадувати про нього бридко.
А починалося все шість років тому. Батьків, на той момент двадцятип’ятирічної Оксани, новий обранець доньки відверто насторожив.
Ровесник, живе з мамою в маленькій однокімнатній квартирці, яку тій дали після розлучення ще років п’ятнадцять тому.
Мати працює десь то вахтеркою, то гардероб видає, а сам Євген трудився звичайним продавцем у магазині побутової техніки, де Оксанка якраз купувала новий телевізор.
— Батько тоді відразу сказав: мовляв, у двадцять п’ять років пора вже й самому на куток заробити, якщо батьки старт у житті дати не змогли. Але Женя мені тоді пояснював, що не може залишити маму одну, бо в неї копійчана зарплата і вона без нього пропаде, — згадувала жінка.
Сім’я Оксани жила вельми заможно: власна квартира, будинок за містом, у батька — своя справа, мама теж не сиділа склавши руки, відкрила салон краси.
Усі звикли трудитися з ранку до ночі, і доньку привчали до того ж.
Оксанка на той момент уже встигла відкрити своє невелике туристичне агентство.
Звісно, батьки змогли дати доньці міцний фундамент: купили й обставили двокімнатну квартиру, а перед весіллям батько подарував нову іномарку.
Своє діло Оксана розвивала стрімко: розширилася, орендувала просторий офіс, сама літала світом, укладала договори з готелями, шукала партнерів, і клієнти повалили валом.
— І він зі мною літав, у нього ж до нашого знайомства навіть закордонного паспорта не було, — посміхається Оксана. — Можна сказати, відкрила хлопцю вікно у великий світ.
Згодом і батьки змирилися з її вибором: Євген поводився чемно, доброзичливо, а оскільки за освітою він юрист, то навіть дав батькові кілька слушних порад щодо бізнесу.
Зрештою вони розписалися, Женя переїхав до її квартири, вона оформила йому реєстрацію і навіть дала довіреність на кермування своєю машиною, бо чомусь хлопець був прописаний не в мами, а в якоїсь тітки в області. Жили.
Правда, чоловік дуже швидко почав нарікати, що в його мами повний завал із роботою: от-от скоротять, а до пенсії ще далеко, нікуди ж не візьмуть, а на важку працю вона не піде — здоров’я не те.
І Оксана, добре знайома з керівництвом сусіднього бізнес-центру, домовилася, що майбутня свекруха піде туди вахтеркою в житловий під’їзд.
Згодом і сам Женя звільнився з магазину й став «допомагати» дружині в її туристичному бізнесі.
Оксанці так навіть зручніше було: коли треба кудись летіти, не потрібно підлаштовуватися під вихідні чи відпустку чоловіка. А договори, суперечки з партнерами — свій юрист під боком завжди згодиться.
До моменту появи на світ дитинки в Оксани вже працювала ціла філія в іншій частині міста, де сиділа наймана дівчина, а в головному офісі справлялася перевірена роками помічниця.
Чоловік запевняв, що вона може спокійно сидіти вдома, доки не підбере надійну няню. Надовго засиджуватися вдома жінка не збиралася — це суперечило її натурі.
Малюк росте спокійним, няню знайшли, і хоча перші пів року вона з’являлася на роботі нечасто, але все тримала під контролем через телефон. Чоловік справлявся, прибуток капав.
— Я анітрохи не насторожилася, коли працівниця з філії зателефонувала і сказала, що захворіла, лежить із температурою, — продовжує Оксана.
— А через три дні мій чоловік мав за планом летіти за кордон — відкривалося нове направлення, треба було все оглянути на місці. Звісно, я б не полетіла туди з немовлям і не залишила його з нянею майже на тиждень.
Усе відкрилося випадково. Нові партнери зателефонували і висловили захват від спілкування з «директором» фірми та його «чарівною дружиною» — так вийшло, що прізвище чоловіка Оксана після весілля не брала.
І жінка миттєво склала два і два: лікарняний працівниці та закордонна поїздка чоловіка.
Євген намагався все заперечувати, благав подумати про сина, ставав на коліна, але речі його з квартири вона викинула одразу, а працівницю звільнили того ж дня.
— Якщо я звільнила її, то чому з колишнім чоловіком та його матір’ю мала поводитися інакше? Він офіційно перестав бути співробітником через два місяці — щоб не зміг причепитися до звільнення юридично. З його мамою вийшло простіше — вона працювала без договору і пішла одним днем.
Згодом пройшли суди щодо розлучення та зняття чоловіка з реєстраційного обліку, паралельно вона подала на офіційні виплати на дитину. Довіреність на авто анулювали.
— Я чомусь думала, що свекруха дзвонить, бо онука хоче побачити, — посміхається жінка. — А виявилося — аби розказати мені, яка я погана і як мщуся її синочку за дрібниці. Про малюка, до речі, не пролунало жодного слова.
Цю життєву історію нам надіслала читачка, яка не дозволила знецінити свою працю та гідність. Подібні життєві ситуації вчать нас тому, що справжня повага починається з уміння сказати «досить» і захистити свій спокій.
А чи часто вам доводилося бачити, як люди, заради яких робили все, сприймають це як належне?
