— Так ти ж сама казала, що мімозу любиш! — нагадав він, підходячи ближче й з побоюванням позираючи на ту нещасну квітку. — Казала. Ну я ж не думала, що ти настільки нетямущий! — заголосила вона, щиро жаліючи себе. — Мені навіть соромно твою мімозу в Фейсбук виставити. Он Тоньці чоловік розкішний букет троянд припер, а в неї, між іншим, ноги криві. Таньці мужик каблучку з діамантом вручив. Та не просто так, а в тюльпан заховав
Усе Восьме березня, ще з самісінького ранечку, Зоя тільки те й робила, що бігала
— Мамо, його звати Сергійко, — терпляче нагадав Андрій. — Ну то ви собі для паспорта назвали як хотіли, а для мене він — Карпуша! Пішли куп-куп, мій Карпику! Тільки треба, щоб у ванній гарно розпарено було. А то ви мені дитину ще застудите! — метушилася свекруха, вмикаючи воду ледь не на окріп
Молодих батьків миттєво, ще на порозі, відтіснила від власного сина новоспечена бабуся. А вже
— А й залишайся! Відпочинеш трохи. Роботи й справді небагато. От слухай: зранку корову подоїш, на пасовисько до череди виведеш, потім поросят та курей нагодуєш. У печі розпалиш, борщ поставиш мліти. Крупу на млинку намелеш, масло зб’єш, а тоді вже й відпочивай собі на здоров’я. Хіба ще грядку з морквою прополи, бо вже бур’яном береться
— От що, жінко, дивлюся я, що роботи в тебе по господарству — кіт
— Мамо! Бабусю! Нічого він не забув! Ну скільки можна! Щовечора одне й те саме. Кажу ж — не може він зараз грошей надіслати, мабуть, і написати немає як, листи ж не доходять. Але він обов’язково нас забере! — Ой, хотів би — вже давно б забрав. Знає ж, що на материній шиї сидиш, а в матері он — ще одна дитина, — бабуся кивала на Валерку. — І сама вона, важко їй
Миготіли міста й села, зливалися в одну стрічку краєвиди, ранковий відблиск сонця непомітно змінився
Надія Георгіївна сиділа у кріслі, міцно притискаючи до грудей спляче немовля. І тихо, дуже тихо, майже пошепки, але з такою виразною, моторошною ніжністю, що не залишала жодних сумнівів, промовляла до нього: — Мій хороший… Мій рідненький… Тільки я одна тебе по-справжньому і люблю. Тільки я одна. А все інше — то так, просто фон для нас із тобою
Марину я знав ще з дитинства — дівчинка з тихим, але дуже чіпким поглядом,
Невістка махала ганчіркою, і наготовлювала такі баняки борщів та каструлі голубців, що вистачило б на цілу роту. Хоча Ганна Сергіївна та Петро Іванович звикли харчуватися як горобчики — трохи салату та шматочок відвареної рибки. — Мамо, та це Настя просто так старається вам догодити. Вона ж у мене золота, — ніяково виправдовував дружину Тарас
Настя в Тараса вдалася дівчиною говіркою, емоційною, і, правду кажучи, трохи галасливою. Вона родом
Дивися, всю їхню родину до нас тягне! А в нас стіл не накритий. А може, замкнемося в хаті й не пустимо? Микола аж розгубився: — Ти що, хворого діда на поріг не пустиш?! Та з нас потім усе село сміятиметься! Давай так: я сховаюся в льох, а ти лізь на горище
Микола Панасенко аж розцвів, коли почув від свого сина Семена: — Тату, я одружуватися
— Хіба ж це вихід? Скинути трирічну дитину на пенсіонерку? — бідкається Ангеліна. — У мами тиск скаче, коліна болять. Їй зараз елементарно до лікаря за рецептом не вийти, бо нікуди онуку подіти. А в садочок і в нас черги чималі, Ліза ж тут дитину не записувала
Гроші вона, звісно, переказує. Не такі вже й великі, але, в принципі, на дитину
Вона тоді ще теличкою була, Петрик сам її на фермі вибирав. Казав: «Дивись, Олю, яка статна, яка ладна — молочна буде, серцем чую». І не збрехав — Зорька по п’ятнадцять літрів на день давала, масного, солодкого молока, на якому я і дітей на ноги поставила, і сама вижила
Моя корова, Зорька, йшла з життя тяжко вже третій тиждень… Вона лежала в хліві
Якось Римма наготувала великий казан плову. Розраховувала, що вистачить бодай на три-чотири дні. Макар з’їв половину за вечерею. Решту доїв наступного дня в обід. — Дякую, рідна, було дуже смачно, — сказав він, ніжно цілуючи її в щоку. Римма усміхнулася у відповідь, але саме в цей момент чітко зрозуміла: так далі тривати не може
Після розлучення Римма зітхнула з полегшенням. П’ять років шлюбу без дітей і без якихось

You cannot copy content of this page