«Так, треба щось швиденько зметикувати на стіл, щоб не впасти лицем у багнюку перед новою людиною!» Галина прийшла надвечір, скромно тримаючи в руках коробку цукерок. Зайшла, озирнулася й здивовано кліпнула очима: — Валю, так у тебе ж три кімнати? — Аякже. — І з ким ти тут живеш? — Сама, Галочко. — Сама? У такій великій квартирі? — Отак воно в житті буває
Той вівторок для Валентини Петрівни видався зовсім не таким сірим і тягучим, як зазвичай.
А вранці Біма в ліжку не було. Віра кинулася шукати і знайшла малого в темній холодній ванній. Песик сидів у кутку і тремтів, а поруч лежав папірець: «Наступного разу потоне. Жарт. А може, й ні. Вирішуй, мамусю». Віра набрала приватного лікаря, але відповідь була та сама: закон на боці повнолітнього, поки він не скоїв злочину
— Ти що, здурів?! — голос Віри зірвався на крик. Вона влетіла до кімнати
— Що, господине, гусочка треба? — І почому ж ваше добро? — спитала, вказуючи на ту, що здалася їй найапетитнішою. Чоловік назвав таку суму, що в жінки аж подих перехопило. — А ви як думали, шановна? Гуси зараз у ціні, зерно золоте, мало хто їх тепер тримає. Це ж вам не бройлер якийсь
Ранок тільки-тільки брався на світ, а Галина Степанівна вже не спала. Лежала під теплою
Носив би я тебе на руках, Аллочко, та спину шкода. Ти ж у мене не пушинка! Знаєш, як у народі кажуть? Жінки — народ хитрий. Заміж виходять худенькими, щоб легше в хату прошмигнути, а потім гладшають, щоб їх звідти не виштовхали
Аллу просто розпирало від новин. Оленці зраджує чоловік! І не десь там потайки, ховаючись
Ви йдіть, не хвилюйтеся. Я за тістом пригляну і пиріжків напечу, якщо затримаєтесь. Свекруха швиденько провела інструктаж: де сковорідка, де олія. — Настю, я пиріжки на олії ліплю, щоб борошно потім на сковорідці не горіло. Просто стіл змасти і ліпи. Вмієш так? Якщо ні — то он у білому відерці борошно, бери його
Ірина важко зітхнула. Зі стільниці, повільно і невідворотно, наче в якомусь сповільненому кіно, стікала
Віка витрусила з гаманця гроші. — Я прямо з вулиці, не заходячи додому, сюди! Вітьку, бери, це вам на свято! На паски, на крашанки, на все! Віктор дивився то на гроші, то на сестру. — Ти з глузду з’їхала, Віко. У тебе ж діти прийдуть… Ми не віддамо скоро, ти ж знаєш. Що ти робиш? — А я не в борг даю! Я дарую
Того року родина Віті й Наді трималася хіба що на чесному слові, бо грошей
— Та не хвилююся я вже за Ангелінку. Як щось треба, то бабця оплатить. Їй усе одно більше ні на що витрачати. Тієї миті в мене всередині щось обірвалося. Не гроші, не куртка і навіть не мій спокій. Обірвалося відчуття, що я допомагаю онучці з любові. Замість нього прийшло гірке усвідомлення: мене давно призначили на посаду зручного безвідмовного банкомата
Найболючіше — це те, як легко бабусину любов часом перетворюють на зручний сімейний гаманець,
Великдень, на вулиці лунають святкові дзвони, а він сидить на хиткому стільці й намагається згодувати Раїсі Павлівні шматочок паски. Вона її не жує, просто тримає за щокою, як хом’ячок. — Раїсо Павлівно, ну ковтайте. Христос воскрес! — примовляє він. — Пам’ятаєте мене? Я Костик
Костянтин терпіти не міг це місце відтоді, як уперше сюди потрапив. І річ була
— Ми ж могли розговітися вдома, удвох, а потім би ти поїхав до своїх! — не вгамовувалася дружина. — Але ні, тобі треба було спровокувати скандал, щоб мати привід піти до матусі! Що це за пуповина така, яку ніяк не розріжуть? Тобі вже тридцять два роки, Мишку
Михайло рвучко затягнув вузол краватки й нервово глипнув на годинник — доходила дев’ята ранку.
Надія сунула в пакунок записку: «Оксано, тримайся! Ми з тобою! Христос Воскрес!» Люда додала маленьку іконку й заплакала. — Чого ти ревеш? — спитала Катерина Іванівна, хоча й у самої очі вогкі. — А раптом не встигнемо
Було це навесні, на Світлому тижні, років три-чотири тому. У нашому містечку при невеликому

You cannot copy content of this page