Я знову збрехала мамі. Сказала, що в суботу, якраз на її ювілей, мене терміново викликали на роботу, тому прибіжу привітати напередодні. Насправді ж я просто ховаюся.
Ховаюся від власної рідної сестри та її хтивого, слизького чоловіка.
Хто б міг подумати, що в тридцять шість років я, самостійна жінка, яка витягує кредити і сама виховує доньку, буду тікати з маминої хати, мов злодійка.
А все тому, що моя сестра сліпо обожнює свого Івана.
А той, щойно вона відвернеться, не пропускає нагоди потертися об мене чи шепнути на вухо якусь гидоту.
І найстрашніше в цій історії те, що для рідної крові розлучницею і грішницею стала саме я.
— А донька? — хитає головою моя подруга Валя, поки ми п’ємо каву на моїй невеликій кухні.
— А малу я відвезу до мами ще в п’ятницю ввечері. Моя обожнювана сестричка проти племінниці, слава Богу, поки що нічого не має.
— Поки що? — перепитує Валя.
— Звісно, поки що. Дівчинці лише одинадцять. Але ж я не знаю, що стрельне в голову Насті років через п’ять чи сім. Якщо, звісно, вона дотягне зі своїм Іваном до того часу, — гірко всміхаюся я.
Два роки тому я розлучилася, зараз сама виховую доньку. З колишнім ми поділили двокімнатну квартиру, і наші шляхи розійшлися.
Він уже встиг одружитися, взяв нове житло в кредит, і тепер вони з новою дружиною чекають на дитинку. Я теж не пасла задніх — взяла в іпотеку невеличку квартиру, але вже тільки на себе.
Платити важко, що й казати. Хапаюся за будь-який підробіток, зводжу кінці з кінцями. Колишній платить аліменти, тож якось витягуємо. Але найважче зараз не фінансово.
Розлучилася я сама. Роками терпіла, а потім зрозуміла, що більше не хочу тягти на собі і доньку, і дорослого чоловіка.
Мій колишній чомусь свято вірив, що його треба обслуговувати в побуті лише за те, що він носить штани.
Гроші він заробляв тільки тоді, коли я в декреті сиділа, а потім влаштувався на графік «доба через три», і за ті вихідні дні навіть чашку за собою не міг помити. Я вже мовчу за шкарпетки…
Зараз я з легкою іронією думаю про його нову дружину. Хоча він і знайшов нормальну роботу, але ж попереду той самий декрет, а там життя покаже.
Та найбільше мені зараз тріпає нерви моя рідна менша сестра Настя.
Їй тридцять чотири, заміж вийшла всього три роки тому. У неї дуже довго не складалося особисте життя, вона вже зовсім опустила руки, аж тут на горизонті з’явився він — Іван.
Цей чоловік ні мені, ні мамі одразу не припав до душі. Навіть важко було пояснити, що саме не так. Це вже потім стало ясно: липкий погляд, вкрадливий голос, масненькі жартики, якщо залишається з кимось наодинці.
— Симпатичний такий, але якийсь аж надто солодкий, — ділюся з Валею наболілим. — А насправді — звичайнісінький хам, бабій і причепа. І це бачать усі, окрім моєї Насті. Вона на нього буквально молиться!
— Ой, знаю я таких, — зітхає Валя. — Моя знайома з ним колись працювала. Казала, що цей твій Іван жодної спідниці не пропускав. Тільки робить усе тишком-нишком, щоб ніхто не бачив, а потім із себе жертву ліпить — мовляв, жінки самі на нього вішаються.
— Отож-бо й воно! Поки я була заміжня, він поводився пристойно. Мабуть, боявся від мого чоловіка по шиї отримати. А як я лишилася сама… почалося пекло.
Ми ж раніше нормально спілкувалися родинами, свята в мами відзначали.
А потім усе змінилося. Буквально відразу. Якось я сиділа в мами, донька бавилася в кімнаті, а я вискочила в крамницю.
Повертаюся, а Іван стоїть біля під’їзду — димить. Вочевидь, вираховував, коли я йтиму.
— Оленко, давай торбу, допоможу, — каже таким тягучим голосом, бере пакет і ніби випадково торкається мого стегна, ще й в очі нахабно зазирає.
Я сторопіла, торбу віддала. А поки йшли на третій поверх, він устиг запропонувати мені свою специфічну «чоловічу допомогу». Я випучила на нього очі — від такого нахабства навіть слова в горлі застрягли. А він шкіриться:
— А що такого? Не чужі ж люди!
Коли я того ж вечора збиралася додому, на сходи вийшла Настя. Очі горять, губи стиснуті. І злим пошептом як видасть:
— Я бачила, яка ти повернулася з магазину! Червона як рак! Думаєш, я не помітила, якими очима ти на мого Івана дивилася? Знай, хоч ти мені й сестра, але я своїм не поділюся. Навіть не думай! Проґавила своє сімейне щастя? То нема чого на моє облизуватися.
Пояснювати, що її Іван мені й задарма не треба? А який сенс? Вона виплюнула це все і пішла у квартиру. А я йшла додому і не могла повірити, що це відбувається зі мною.
Далі було тільки гірше. Будь-яке родинне свято перетворювалося на тортури.
Настя, мов ненормальна, стежила за кожним поглядом свого чоловіка в мій бік, а потім на кухні вичитувала мені, щоб я не крутила хвостом перед чужим чоловіком.
— А потім цей самий чужий чоловік узагалі знахабнів, — злюся я, згадуючи.
— Почав мені повідомлення писати, біля дому підстерігати. Ти його посилаєш, а йому байдуже, він думає, що це я так кокетую. Я вже прямим текстом крила — продовжує!
Ще й сестрі наплів, що це я йому непристойні пропозиції роблю. Уявляєш? Маніяк якийсь!
Якось замість Івана біля мого будинку мене зустріла Настя. Заплакана, нервова.
Почала кричати на всю вулицю, що я в неї чоловіка відбиваю, а вона ж зараз чекає на дитину, мовляв, май хоч краплю совісті.
Я не витримала, дістала телефон: «На, дивись скріни! Дивись, що він мені пише і як я його посилаю!».
Відмовилася. Сказала, що їй зараз хвилюватися не можна.
— Мамі я нічого не кажу, — хитаю головою.
— У неї серце слабке, навіщо їй ці нерви. Але з сестрою я бачитися більше не хочу. Тим паче з її чоловіком. Настя зараз при надії, живіт уже на ніс лізе… Іван ніби трохи відчепився, але що в того слизняка в голові — я не знаю. Як і не знаю, куди все це приведе мою сестру.
— Знаєш, Настя зараз, мабуть, твоє уникнення сприймає як визнання провини. У таких жінок завжди винен хто завгодно, тільки не їхній коханий гультяй, — сумно підсумовує Валя.
І я схильна з нею погодитися. Тільки як далі будувати родинні стосунки — невідомо.
Рано чи пізно мама таки зрозуміє, що старша донька уникає молодшої, і тоді болітиме всім.
***
Іноді життя підкидає нам такі випробування, де найрідніші люди стають глухими до правди, захищаючи власні ілюзії. Ми делікатно відредагували цю сповідь нашої читачки, щоб зберегти її емоційну справжність та захистити спокій родини.
Скільки ще подібних драм ховається за зачиненими дверима, де ілюзія жіночого щастя виявляється дорожчою за довіру до рідної сестри.
