Марія важко зітхає, за вікном сумно накрапає осінній дощ, але на душі в жінки — ще більш незатишно. Вона підняла на подругу втомлені очі й тихо, але з таким гірким болем у голосі, мовила:
— У сина в сім’ї зараз такий скандал, що хоч з хати тікай. І невістка на нього кричить, і сваха долучилася… А найгірше — я в усьому винною лишилася. Нібито я інтриганка, хитра свекруха, яка спить і бачить, як би їх розлучити.
— Матінко рідна! Та що ж такого сталося? — сплеснула руками Олена. — Вони ж ніби так добре жили, на власну квартиру гроші складали, в кредит хотіли влазити. Та й одружені всього нічого — менше року!
— А сталося те, Оленочко, що мій Ігор поміняв машину. І записав її на мене, — Марія нервово пересмикнула плечима. — Разом поїхали, разом договір підписали. Тобто за документами власниця — я. І тут почалося…
Катерина вся в істериці: мовляв, чоловік виводить майно із сім’ї, оформлює все на маму, а це, на її думку і на думку її матері, дуже поганий знак.
— Ну, знак, може, й справді такий собі… Але ж тут треба розібратися, — обережно знизала плечима подруга.
— Я б її зрозуміла, якби вони прожили років п’ять, відмовляли собі в усьому, складали б ті гроші разом по копійці, а він би взяв і на тебе оформив. Тоді так, це підлість. Але ж у вас зовсім інша історія! Якщо хтось тут і виглядає меркантильним, то це твоя невістка зі своєю мамою.
Марія була абсолютно згодна. Її Ігорю — двадцять вісім. Одружилися вони із Катериною лише вісім місяців тому.
Пишного весілля не робили, розписалися тихо, винайняли невелику квартиру. Домовилися: поки без дітей, будуть багато працювати й складати на своє власне гніздечко.
Марія та мама Катерини тоді подарували молодятам по сто тисяч гривень на старт — із цього й почалися їхні сімейні заощадження.
Катрусі зараз двадцять шість, працює менеджеркою. Зарплата середня, хоча дівчина старається, ще й підробляє вечорами в інтернеті, веде якісь сторінки.
Марія раніше за це невістку дуже поважала — мовляв, трудяща дитина. Ігор же працює в ІТ-сфері, заробляє значно більше, але суть зовсім не в цьому.
Ще до знайомства із Катею Ігор мав власну машину. Не нову, але цілком пристойну.
Купив її сам. Їздив на ній зо два роки, але ж зараз ціни на авто злетіли, і він почав думати: продавати чи їздити далі, бо марка така, що з роками сильно падає в ціні.
— Прийшов він до мене, ділиться сумнівами, — веде далі Марія.
— Каже: «Мамо, ми ж на квартиру складаємо. Якщо свою продам, то на ту, що хочу, треба ще солідно докладати, не витягну». А я якраз тоді невеликий спадок від тітки отримала. Ну, і вирішила сину допомогти.
Тільки от Марія попередила сина одразу і дуже відверто:
— Синку, машина твоя, куплена до шлюбу. Гроші на неї ти збирав сам. Плюс зараз я додаю свою частку. Якщо ти її купиш і оформиш зараз, вона автоматично стане вашим спільним майном. Я проти Катрусі нічого не маю.
Але ж життя — штука складна. Сьогодні ви любитеся, а завтра, не дай Боже, ложки ділитимете. Якби ви десять років прожили і разом на неї складали — інша справа. А так вийде, що машина повністю твоя, а ділити доведеться навпіл.
— Ти маєш рацію, мамо. Без питань, поїдемо й оформимо на тебе, — спокійно відповів тоді Ігор.
Так і зробили.
Марія доклала грошей, син вибрав те, що хотів. А ввечері Ігор зустрів дружину з роботи вже на новому авто. Тоді ж Катя і дізналася, на кого воно записане. І не змогла цього пережити.
— Гарно ти влаштувався! — кричала вона зі сльозами. — Тепер усі великі покупки на маму писатимеш?! Це що взагалі таке? Ви вже з матусею до розлучення готуєтеся?!
— Катю, заспокойся, ми просто зберігаємо справедливість, — намагався пояснити чоловік. — Машина моя, дошлюбна, мама грошей доклала, тому на неї й записали. Вибач, але майнові справи — вони такі. Всі нормальні люди страхуються.
— О як! Убезпечив себе, значить! — не вгамовувалася невістка.
— А я думала, ми на квартиру збираємо! Треба було продати машину і всі гроші покласти на наш спільний рахунок. А твоя мама могла б нам ці гроші на житло дати, раз вони в неї є!
— Катрусю, ключове слово — «ми». Ми з тобою відкладаємо на квартиру. Порівну, разом. А на машину я заробив до тебе. І моя мама сама має право вирішувати, на що їй давати свої гроші. Якби хотіла на квартиру — дала б на квартиру. Але коли ми одружувалися, цього спадку в неї ще взагалі не було, — намагався достукатися Ігор.
— То скажи ще, що в тебе зарплата більша, і ти в сімейний бюджет більше вкладаєш! — закипала дружина.
— Міг би й сказати, але ж я цього не роблю, бо це наш сімейний бюджет, спільний! — вже почав сердитися чоловік. — А машина — це не частина нашого бюджету і ніколи нею не була.
— Прекрасно! Тобто років через п’ять ти знову поміняєш авто і знову запишеш на матусю?! — в’їдливо кинула Катя.
— Ні. Запишу на себе. Бо відчуваю, що після таких розмов нам доведеться офіційно розділити бюджет, щоб більше не було подібних претензій.
— Та мені простіше взагалі речі зібрати й до мами піти! — розридалася невістка.
— І що, пішла? — тихо запитала Олена, сьорбнувши чаю.
— Та де там! — гірко всміхнулася Марія. — Вже тиждень минув — сидить. Із чоловіком не розмовляє, вдає із себе велику мученицю. А в чому мій син не правий? Який стосунок вона має до тієї машини?
Марія зітхнула.
Вчора їй телефонувала сваха. Довго кричала в слухавку, докоряла, що Марія своїми руками руйнує сім’ю дітей і штовхає їх до розлучення.
Жінка жорстко відповіла, попросила більше їй не дзвонити й поклала слухавку. А тепер сидить і думає: «А може, й справді… краще б уже розлучилися».
***
Цю непросту, але таку життєву історію довірила нам пані Марія з Київщини, і ми делікатно підготували її для вас. Справді, коли під одним дахом стикаються палкі почуття та холодні фінансові розрахунки, зберегти довіру буває неймовірно важко, адже кожен приходить у шлюб зі своєю правдою.
А як ви вважаєте, чи правильно вчинив молодий чоловік, убезпечивши своє дошлюбне майно, чи все ж таки у справжній сім’ї не повинно бути поділу на «моє» і «твоє»?
