Рідне Слово – Сторінка 346

Життєві історії 0

— Заради Бога, вибачте мене! — почала вона вибачатися, розуміючи, що її вибачення звучать досить безглуздо. — Я не думала, що калюжа виявиться такою глибокою

Олена це зрозуміла тільки тоді, коли, не зменшуючи швидкості, промчала нею на своєму автомобілі,

Життєві історії 0

Тебе ж засміють твої колеги, сусіди. На кого зазіхнув? На селючку брудну. Що сказати дітям? Що їхній інтелігентний тато втік до селючки

— Ти йдеш від мене до цієї селючки? — моя дружина дивувалася. — Не називай

Життєві історії 0

— Як самотність? – перебив її Павло, – а як же Василь? Вона його любить… — Ну, Василь, звісно, рятує. До певної міри. Без нього було б зовсім погано. Я їй одразу сказала – заведи кота. Без тварин у квартирі – туга темна. А кіт, він і любить, і помурчить… І поговорити з ним можна. Як людина – все розуміє. Ось, наприклад, мій Мурзик. Він… — Що? Василь – це кіт? – скрикнув Павло і схопився з лавки

Олена йшла з базару з важкою сумкою. Вона раз на тиждень ходила закуповувати продукти,

Життєві історії 0

Будинок замовили одразу великий, Василь весь світився радістю і все мріяв, як вони збиратимуться на свята за великим родинним столом і як вони заберуть із дитячого будинку якусь сирітку, зробивши її щасливішою. Тамара, зрозумівши, що чоловік не відступиться, тихенько скаржилася мамі, що зовсім не відчуває радості від цього задуму і ніяк не може уявити, як обійматиме чужу дитину

Зміни в чоловікові Тамара помітила не одразу, все була зайнята дітьми, своїми двійнятами Юлею

Життєві історії 0

Я спекла їй пісний медовий пиріг, і з побоюванням пішла до заваленого будинку, що потонув у заростях високих лопухів. У двері можна було увійти вільно, але я постукала і покликала. Назустріч мені вискочили веселі кошенята – смішні й кучеряві, схожі на в’язані пухові шкарпетки, а за ними вийшла бабуся Аня. Добріших очей я не бачила у своєму житті! Наче камінь із душі звалився: переді мною стояла не страшна бабця з кривими пальцями й одним зубом у роті, з жадібним блиском очей з-під кудлатого волосся

Я розповім вам звичайну сільську історію про незвичайну жінку. Їх називають по-різному: знахарки, відьми,

Життєві історії 0

— Та не було між нами нічого, так, вірші читав, пустував, пробач, Ніно, їй богу не повториться. — Вірші кажеш, а мені пробачити тебе треба, так? Ти ж вірші просто читав, не встигли далі так, завадили? Ааа, вона ж не така, тільки після весілля, так, Петрику? Забирайся, бачити тебе не хочу

— Переш? Ну пери давай ретельніше. Сусідка, перехилившись через паркан, не йшла, а дивилася

Життєві історії 0

— Мамо, ти пам’ятаєш скільки тобі років? Тобі онуків треба няньчити, а ти дітей тут плануєш. Які діти? Тобі бабусею скоро бути!

Лідія Петрівна зайшла додому із відром огірків. Її дочка Валентина та онука Олена сперечалися

Життєві історії 0

Розбита чашка минулого ранку – це дурниця. Розлите молоко по всій підлозі – теж дрібниця. Понівечений ноутбук – прикро, але можна пережити, зціпивши зуби, але стіни, помальовані маркером, стали останньою краплею. — Ти мене вибач, але я гостям більше не рада! – обурено сказала Мар’яна, дивлячись їй прямо в очі

Мар’яна вже збиралася спати, як раптом почула стукіт у двері. До неї рідко приходили

Життєві історії 0

— Марино, ти давай, вибирайся. Як – ніяк 25 років минуло з того моменту, як наш 11 клас пустився у вільне плавання. Це, знаєш, доволі таки солідний термін, тим паче, що ти так жодного разу й не приїжджала. Та й не всі дожили до цієї дати. Он, Юрко Мельник, молодий же зовсім, жити та жити, а ось бачиш, як буває? Наталі Коваленко вже 4 роки немає, Кольки Коваля, Яни Романюк, Ганнусі Кравченко… Ой, Марино, летить час

На цій зустрічі випускників було передбачувано нудно. І навіщо тільки вона сюди приїхала? Подивитися

Життєві історії 0

— Шикарно ви живете, Марино, раз на п’ятирічку машини міняєте. А ця так і зовсім із салону! Дивись краса яка! Вся блищить, переливається! Ну так, вас багатих не зрозуміти, тільки прибідняєтеся, що грошей немає. У вас же та машина ще хороша, що це ви її міняти надумали? — Так хороша, але ось вирішили, що поки можливість є, замінимо. Якраз поки сини ще в школі вчаться, розрахуємося за неї, а потім і не до машин буде, коли 2 студенти в сім’ї з’явиться. — Ну так, а нам завдяки вам тепер до старості на іржавому кориті їздити доведеться

— Віталію, ти навіщо сестрі своїй про машину сказав? Адже домовлялися ж, що нікому