— Знаєш, хлопче, — почав Іван. — Людина щаслива рівно на стільки, на скільки вона це сама собі дозволяє! Хочеш бути щасливим — будь! Тільки відпусти із себе всі образи на батька, усю злість, — чоловік хитро усміхнувся й нахилив голову. — Вони тобі не потрібні, якщо ти дійсно хочеш стати щасливим. Батька я тобі, звісно, замінити не зможу, але сином ти мені стати зможеш. Це точно
Пізній зимовий вечір був. У кутку біля вікна стояла та величезна пухнаста ялинка, вся
— Ти сільська курка, живеш завдяки мені в царських хоромах, — це він називав невелику двокімнатну квартиру, за яку ще не всі борги були повернуті — Ти не вмієш розмовляти з людьми, незграбна, — дорікав він дружині, хоча їй не було в чому дорікнути
Після розлучення з дружиною Захар із села поїхав до іншого міста. Шкода було сина
— Ага, а жерти в три горла й дупу ширше коміра тобі теж я допомагав відростити? — єхидно сказав батько. — Ішла б і в парку бігала, це безкоштовно, а жиру менше було б. І зачіску можна було б зробити, і косметика в нас не мільйони коштує. А про інше я взагалі мовчу. Ти коли останній раз передачу корисну дивилася? Хоча б про мистецтво, про моду і стиль?
— Батько, звісно, поводиться огидно, — засмучена Олена. — Але до чого тут мій
— Ви — печі-дрова, а я прати, прибирати, мити, прасувати, готувати? А навіщо мені це все потрібно? Подвійна робота? Готувати на двох, прати на двох? Мені то яка вигода? Вам — так! Економія. А мені? Петро Іванович насупився. Не звик він, щоб жінка йому «перечила». Не думав він, що Ганна так сприйме його пропозицію. А вона
Петро Іванович овдовів пів року тому. Швидко пішла його Наталя, добра й працьовита господиня
Увечері повтор: бігом за сином, приготування їжі в мами з батьком (собі й сину брала від них уже в контейнері), прибирання, запустити прання, потім бігти додому, там теж свої побутові турботи, сина вкласти, душ прийняти й дотягнути себе до ліжка десь о дванадцятій ночі
— У нас завжди Сергійко вважався пупом землі, — розповідає Ольга подрузі про свої
— Зрозумів, що якщо покину в біді, то не зможу спокійно їсти салати, і мамині фірмові пиріжки теж будуть не в радість. Насті сподобалося, що все це Павло говорив із такою доброю усмішкою. Виходить, що через неї він не встиг до батьків і зустрів свято на вулиці
По радіо, знаєте, лунали одна за одною ті самі, святкові пісні. Стіл Настя накрила
Ми з Горпинкою вдвох Новий рік зустрічаємо, тож можемо й тут, — сказав Артур. — Та й у холодильнику, крім собачої їжі, нічого немає. — То, може, до мене підемо? У мене не тільки собача їжа є
Надія поспішала. Зовсім небагато залишилося до Новорічної півночі, а вона все ще в дорозі.
— Востаннє переїжджати збиралася після того, як капусту цвітну на продаж прибере й антонівку зніме, — усміхається Дарина. — А потім — тиша
Дарина та її родина живуть у невеличкому місті, районному центрі. Тут є кілька багатоповерхових
Схоже, що червоної рибки їй найближчим часом не бачити, «як своїх вух». Це перше, що спало жінці на думку, але тут же вона картала себе подумки. Про що вона думає, яка риба, коли таке горе перед очима?
Раннього зимового вечора тротуаром спального району міста йшла висока жінка. Надворі ще було видно,
— Сьогодні зранку пельменів наліпила, більше сотні вийшло! Сашко любить їх, навіть більше чим вареники! — тітка Шура усміхнулася. — Синку, приходь додому, ти таких пельменів уже ж більше року не їв. Усе для тебе, мій хороший. На балкон винесла, уже мабуть заморозилися
Ми з дружиною переїхали до цього будинку зовсім нещодавно — не минуло й року.

You cannot copy content of this page