Якби ти більше часу приділяла родині, якби не працювала з таким завзяттям, не отримувала б зарплату значно більшу за мою, то у нас все було б нормально і я б не пив
Ольга з Ромкою розписалися перед останнім курсом університету. Просто розписалися в РАЦСі без свідків
— Серпень надворі. Підживлення, прополювання, посів, полив, та овочі деякі вже підходять, ось-ось збирати. А з цими шибениками хіба що встигнеш? Вони ж цілий день бігають, шумлять, усе догори дном перевертають. Я їм і так, і сяк — на місці не сидиться
— А сьогодні, знаєш що сказали? Онуків, кажуть, вам привеземо на вихідні. А самі
Марина подала борщ, нарізала хліба, дістала сметану. — Смакота, — прицмокував Денис. — Прямо як у ресторані. Як у ресторані. Тільки в ресторані за це гроші платять. А тут безкоштовно все. — А на вечерю що буде? — запитав Василів брат
— Ні, ну не може ж бути так, що я знову буду годувати всю
— Ну от знову, сира з ковбасою як і не було! — похмуро проговорила Катя, помітивши, як малюк, сидячи з ножем і виделкою, як дорослий, спокійно поглинає шматочки ковбаси й сиру, викладаючи на свою тарілку все нові й нові порції. — Слухайте, дівчата, я не знаю, як ви, але мені якось не по собі, коли доводиться за все платити порівну, а по факту один із нас зʼїдає все майже як дорослий чоловік
— Ну от знову, — з роздратуванням промовила Катя, дивлячись на маленького Івана, який
У тебе діти вранці самі собі сніданок готують! А якщо щось трапиться? — збуджено проговорила свекруха. — Що трапиться? Костику вже дванадцять років, а Михайлику — дев’ять. Посмажити без пригод яйця й самостійно поснідати вони явно здатні
— Вставай швидше! Ти хоч знаєш, що в тебе на кухні діється?! У мене
За шашлик і продукти — з вас дві тисячі. Усе по-чесному, ми порахували. Тамара навіть не відразу зрозуміла, про що йдеться. Сергій завмер із сумкою в руці, потім ніяково перепитав: — У сенсі, дві тисячі? — Ну, м’ясо, овочі, вугілля, хліб, чай, — почала перераховувати Галина. — Зараз усе дорого. Ми завжди так робимо, коли гості приїжджають. Пенсіонери вже все-таки, кожна копійка на рахунку
Тамара із Сергієм давно мріяли про дачу. Місто втомило, хотілося мати свій куточок, щоб
— Але в нас маленьке весілля, тому що велике не потягнемо за грошима, — нагадувала свекрусі Олена. — Просто буде трохи дивнувато здаватися, якщо з мого боку будуть тільки батьки й рідна сестра з сім’єю, а з вашого — сорок людей
— Ми хочемо влаштувати невелике весілля з малою кількістю гостей і мінімальними витратами, —
Одного разу вона заявилася навіть із чоловіком і пирогом. — Ми тут подумали, чому б не посидіти всім разом? — весело сказала Марина. Я посміхнулася крізь напругу, але всередині вже відчувала: мої кордони розмиваються
Я ледь встигла відкрити ноутбук для ранкового зуму, як у двері наполегливо подзвонили. —
— Хотіла б мені догодити, дізналася б мій смак заздалегідь, — свекруха зробила акцент на останньому слові. — Я, наприклад, у всіх завжди дізнаюся, хто що їсть і що не їсть. Ти ж цього не зробила. Не зателефонувала й не дізналася про наявність алергії
Вперше потрапивши на спільну сімейну вечерю родичів Захара, Марина була сильно здивована тим, що
— А що ти йому даси? — запитав Матвій. — Ти ж його ніколи не полюбиш! Ще й злитися на нього будеш, що він твої плани на життя зіпсував. — Не буду, — впевнено промовила Саша. — Це ж тільки моє рішення. Так, можливо, я ніколи його не полюблю, як любила Валя. Але я зможу дати йому дім
Олександра була щаслива, що зустріла чоловіка, який мав таку ж позицію, як і вона.

You cannot copy content of this page