— Допомогла б хоч чимось. Привезла б молока дітям, воно ж у тебе безкоштовне. Ти ж, як дізналася про хворобу Віри, взагалі приїжджати перестала. — Чим я вам допоможу? — злилася Ніна. — У мене немає нічого! Це ти, мамо, маєш мені допомагати, у вашій сім’ї стільки грошей водиться: діти отримують пенсію за втратою годувальника, Віра — за інвалідністю, а ти — за старістю. Могли б хоча б крихітку мені давати, я, між іншим, одна трьох тягну
— Нарешті! Нарешті всі мої проблеми вирішаться! — Ніна була в справжнісінькій ейфорії. Вона
Свекруха часто повторює: — Тобі б нового чоловіка знайти, самій важко. Уляна стискає зуби. — Мені не важко, — заперечує вона. Як їй пояснити, що Андрій досі тут? Невже свекруха цього не відчуває? Вона ж мати… Але це її, Улю, Андрій кличе щоночі, і вона зобов’язана йти, бо він — її чоловік
Їх будиночок стоїть практично в лісі, поблизу, захоплюючих подих, Карпатських гір. Щоночі Уляні здається,
Батько зустрів любов усього свого життя. Молоду, яскраву, хватку. — Племінниця його партнера, — усміхається донька. — Молодша за мене на рік. Так, я допускаю, що з її боку теж були певні почуття. Гроші ж привабливі, чоловік підтягнутий, зі шляхетною сивиною, щедрий, розумний, веселий, плюс аліменти не треба платити, оскільки діти вже виросли
Коли батьки Анни розлучалися, вона була 27-річною жінкою, що мала однорічну дитину, чоловіка та
Погана, мовляв, у внучки бабуся. — Зате друга бабуся — просто взірцева, — досить уїдливо розповідає жінка. — І цікавиться, і телефонує раз на рік. Правда, за півтора року до внучки ні разу не приїжджала, але це дрібниці. Головне, вона цікавиться. А я — ні. І не збираюся. Відпустила вже ситуацію. Але на умовах Поліни я бабусею бути не хочу і не буду
На Лідію Матвіївну ображається невістка: не цікавиться онучкою, не ходить у гості, не просить
— Та годі, Катько, ображатися. Не я, так інша повела б його. Він як теля: хто покликав, за тим і пішов. — І то вірно, – долучилася до розмови тітка Таня, – Оленка тобі ще добро зробила, очі тобі на цього зрадника відкрила. А ти ще знайдеш своє справжнє кохання, і все в тебе буде добре
Каті ледь виповнилося шість, а світ уже встиг обвалитися. Вона чекала на братика, коли
Пам’ятаєш, вона ще сало домашнє в ганчірочки загорнуте у валізі привозила. Біле, з прожилками м’яска, мммм, із перцем та часником. Напрацюєшся, та за стіл — по маленькій, потім огірочок, та сальця з картоплею! А мати тільки покрикує, що гною не привезли, та біля курей не прибрали
— Я забіжу до вас ввечері, добре, матусю? Ненадовго, забрати дещо. — Поліночко, ну
— Не плач, ба. Я коли виросту, ніколи тебе не кину, завжди з тобою жити буду. Ти мені віриш? — Вірю, Сашко, вірю, — усміхалася бабуся крізь сльози. Коли йому виповнилося дванадцять, бабусі не стало. Так він опинився в інтернаті
— Синку, купи яблучок! Свої, домашні, не кроплені, — звернулася до Олександра старенька, її
— Та що тут боятися? — сміялася Ірка. — Дитина — вона ж як кошеня. Раз — і на руку животиком. І мий собі, як хочеш. А купати — так узагалі простіше простого. Пелюшечку поклала у ванночку, малечу туди й поливай водичкою. Головне — не ошпарити
— Та відчепіться ви від мене! Відчепіться всі! Нічого мені від вас не треба!
Мама рік тому десь зовсім погана стала. Наталка та донька брата від неї буквально не відходили. Особливо останнім часом. Вона лежала, і з головою вже було не дуже добре. Уявляєш, що їм на плечі лягло? І я маю мчати й на мамину двокімнатну квартиру претендувати? З якими очима?
«Обидві, обидві губи надули, і старша, і молодша. Вони вважають, що я і за
Баба Тася кивнула головою і посміхнулася їй: — Усе правильно, тобі не потрібно було давати поблажок. А тепер я бачу, що в тебе все добре, допомога в тебе є. Мачусі спасибі скажи, адже вона не відвернула від тебе батька, і сама тобі стала матір’ю. А я втомилася, хочу піти
Першого вересня Юля, похнюпившись, йшла зі школи з подружкою, Марійкою. — Уявляєш, Марійко, —

You cannot copy content of this page