— Тисячі дві, напевно… Або хоча б півтори. Дякую, донечко. Ви ж мої золоті, рятівники мої, — проспівала Світлана Павлівна, і для більшої переконливості тихенько, але дуже виразно схлипнула в слухавку. — От Кирило обіцяв днями мені трохи підкинути, як із підробітку повернеться — я вам одразу ж і віддам. Усе до копієчки поверну, не сумнівайся
Оля саме поралася на кухні. Звичайнісінький вечір, знаєте, як воно буває: домашня метушня, пахощі
— Просто нащо в борщ цілий шмат м’яса кидати? Зварила бульйон, а м’ясо пусти на друге, борщ і так зі сметанкою з’їдять. Або он на кісточках — у тебе у відрі кістки лежали, я бачила, сирі. На них і треба було навар робити! — Я взагалі-то котлети робила, дітям важкі кісткові бульйони не даю. А в моєму відрі для сміття краще взагалі не порпатися
— Старше покоління, воно ж яке… Зайвої копійчини ніколи не переплатять. До грошей ставляться
— Ти хіба не знаєш, що на мамину картку щомісяця як годинник приходять гроші — половина моєї зарплати. Це двадцять тисяч гривень. Крім того, і торік, і цього року я окремо переказував кошти на лікування твоїх зубів. А ортопедичні устілки? Мама казала, що вони тобі життєво необхідні. Ти їх носиш? Та й на твій новий телефон ми з нею скидалися порівну! — У сенсі — новий телефон
— Тоді я можу забрати Михайлика з собою, — Влад відповів дуже тихо, але
— Колю, я ось тут тобі рибки копченої приніс. Сам коптив, на вишневих гілочках, покуштуй! Микола аж засяяв: — О, оце діло! Рибу я поважаю. А ходімо на кухню, чайку поп’ємо? — Ходімо. Чоловіки посиділи за столом, помовчали. Нарешті Микола не витримав і подивився на молодшого товариша: — Ну, як там сімейне життя? Гостя ваша поїхала? — Поїхала
— От же ж біда на мою голову, — спересердя сплюнув Василь. — Взяв
До речі, я маринувати м’ясо вмію як богиня, так що експлуатувати тебе біля мангала не буду. З тебе тільки вугілля і гарний настрій. — У сенсі?! — Валерій раптом зупинився і витріщив на неї очі так, що Наталці аж не по собі стало. — Це як розуміти? Тобто ти з усіма нормальними людьми святкуєш у ресторані, а мене — за борт?! Я що, людина другого сорту? Не гідний за стіл з твоїми родичами сісти? Зі мною тільки на дачі в кущах можна відзначати
З Валерієм Наталка познайомилася не абиде, а на справжній виставці. Її давня подруга, яка
Сіла на кухні, витягла з торби домашні пиріжки і подивилася на Ганну тим самим поглядом із дитинства — сумішшю провини й непохитної вимогливості. — Ганнусю, я ж знаю, ти думаєш, ніби я Катю більше люблю. Та це не так! Просто в мене зараз серце болить за ту мою дитину, якій важче. А їй важче, доню! Ти молода, в тебе все попереду — і чоловіка знайдеш, і сім’я буде, все налагодиться. А Катя чекати не може
Ганнусі нещодавно виповнилося двадцять сім. Знаєте, той самий вік, коли вже хочеться не просто
Мілочка ще й божественно готувала! З її кулінарними шедеврами не міг зрівнятися жоден пафосний ресторан. Андрій був підкорений остаточно і безповоротно. Але знаєте, що було головним? Не її ідеальні відбивні, не пухкі запіканки і навіть не погляди з-під довгих вій. Мілочка зробила з Андрієм те, чого не робила жодна жінка до неї
В Андрія всередині щось обірвалося, щойно він її побачив. Це було те саме кохання
— Бабо, ти на одній конфорці вже стільки років готуєш. Досить. Пора й тобі жити нормально. От і вся розмова. На новій плиті того вечора я поставила варитися все одразу: суп, картоплю і чайник. На всіх чотирьох конфорках. Просто тому, що могла
Максим вивантажував із багажника пакунки з продуктами, а я стояла біля вікна і спостерігала
— Чого ж ти їх не попиляла? — вирвалося в нього. Не як докір, просто спитав. — Стільки років лежали. Згнили он вже всі. — А чим я їх попиляю, Колю? — Він різко обернувся. Її щоками текли сльози, а вона їх навіть не витирала. — Пилку ж самій не потягнути. Ти ж сам знаєш. Її на двох кували. — Вона судомно ковтнула повітря. — Я перші роки вийду, бувало, візьмуся за ручку… а на тому кінці — порожньо. Кому тримати? Василя нема. Тебе нема
— Дядьку Миколо, мати сарай розбирає. Просила переказати: заберіть пилку, батькову. Каже, вона якраз
— Ми з нею і компот закривали і грядки пололи, і малину збирали, і вареники ліпили, — світлішає обличчя жінки. — Жодного разу вона мені не була в тягар! Хоча з її матір’ю ми частенько зчіплюємося язиками
— Розумію, що це страшні слова. Грішна я, мабуть. Жодна нормальна бабуся такого вголос

You cannot copy content of this page