— Ікорочку їси? — скривила губи свекруха, прицмокуючи. — Ну ясне діло, на нашу пенсію таку розкіш не купиш. Балують тебе діти, жаліють… Правильно, тобі ж треба вітаміни, а я вже якось переб’юся, обійдуся без делікатесів… І знаєте що? Мама Христини, добра душа, просто мовчки запакувала ту ледь розпочату баночку ікри і віддала свасі
— Це вже не просто цирк, дівчата, це якийсь театр абсурду на виїзді, —
— Враховуючи бажання дитини, а також те, що батько має вищий дохід і власне житло, суд ухвалює рішення залишити дитину з батьком, — оголосила суддя. Андрій наздогнав Олю в коридорі суду. — Послухай, забери дитину! Я не можу за ним дивитися! У мене робота, постійні відрядження! Що я маю з ним робити
— Ну коли вже тато прийде? Ти мені набридла! Де мій тато?! Таточку! —
— Пашко? Ти що, паску святити ходив? — здивовано кліпнула вона. Хлопчик, сяючи на всі 32 зуби, радісно закивав. — А яйця що… сирі, чи що? — перепитала бабуся і раптом почала сміятися. Та так щиро й заразливо, що Пашка й собі залився сміхом. Відсміявшись, малий абсолютно серйозно заявив, що бабуся завтра має обов’язково з’їсти всю паску до крихти. І тоді вона стовідсотково одужає, бо паска ж «аж мокра від святої води»
— Ану йди звідси! Та як так можна?! — засичали зусібіч на Павла люди.
— Це що, туалет, чи що? — гидливо уточнила вона, тицьнувши пальцем у бік дерев’яної будки. — Ну… так. Надворі, але ж чистенький, усе як у людей, — відповіла Галина з натягнутою усмішкою. — Ну прям єднання з природою у всіх сенсах… — саркастично протягнула невістка. Далі — гірше. — Жесть… Наче в кам’яний вік потрапила, — жалілася вона Андрію. — Ти реально пів дитинства мився з відра? Тут комарів стільки, що хоч із машини не виходь! І сморід якийсь моторошний
— Цікава ви жінка! Спочатку кликали онука на все літо, ми вже все розпланували,
Віднині шановна свекруха може й далі вважати, що онука в неї немає, бо давати дитину такій «бабусі» Оксана не збирається. Чужий, так чужий! У малого є інші дідусь із бабусею — з Оксаниного боку, — і йому цієї любові вистачить із головою
— Я, звісно, все розумію: і що вона нібито має законне право, і що
— Ой, дитино, не сварися з нею, — благала свекруха, витираючи сльози. — Ти ж просто уяви: в неї нікогісінько на білому світі не лишилося. Вона ж теж хоче бути комусь потрібною, хоче знову відчути себе мамою, побути бабусею. Їй і так доля крила підтяла, будь милосерднішою
— Я ж усе розумію, на її долю випало стільки горя, що й ворогу
— Так це ж мій день народження! Розумієш, мій! — А ти чия дружина? Ти моя дружина. Значить, і день народження теж мій. Частково мій. Я ж думав, сюрприз зроблю, при гостях урочисто вручу ті шістдесят одну тисячу… а тепер що… Люба мовчки лягла, з ніжностю поглядаючи на свого буркотуна. — Ну добре, Колю, я ж ту заначку назад поклала. Ну, хочеш, я взагалі вдам, що нічого не бачила і забуду про неї
У кожній сільській хаті — свої порядки, а після гучних свят — свої маленькі
— Уявляєш, я влітку онучку до себе в село на цілих три тижні забирала! Малину, полуницю їли, на річку ходили… Це взагалі було якесь диво, бо до того мені дитину видавали суворо по годинах, як ліки в аптеці. Розгадка виявилася куди прозаїчнішою: новий Олін чоловік, до якого вона так палко втекла, теж раптом зустрів «кохання всього свого життя»
Наливши сусідці ще чашечку духмяного трав’яного чаю, Поліна Миколаївна важко зітхнула, поправила пасмо сивіючого
Житло братової дружини він використовував на повну котушку: друзі, дівчата, дівчата з друзями — таке собі безкоштовне місце для бурхливих гулянок і романтичних зустрічей! Катя тоді стала перед чоловіком і відрізала: вона викликає клінінг, усе вимиває до блиску, а половину речей (особливо постільну білизну) просто виносить на смітник
— А якого, питається, дива я маю шукати до нього якийсь там підхід? Він
А ти, свахо моя майже колишня, свою дитиночку спочатку від грудей відлучи, а вже потім йому жінку підшукуй
— Лідо, я щось не зрозумів, а що це в тебе за вираз обличчя?

You cannot copy content of this page