Давно мріяла про золотий ланцюжок із кулончиком. Пригледіла симпатичний, та й виклала за все 24 тисячі заощаджень. Додому принесла — милувалася довго, на роботі похвалили — зі смаком вибрала, гарно виглядає. І задоволена Вероніка Семенівна ходила аж цілий тиждень. А потім про купівлю дізналися діти та їхні нові родичі
— Ой, ну просто цирк із цим подарунком. Усі пересварилися, мені всі нерви витріпали,
— У мене подібна історія, тільки в мене син любить, а невістка дозволяє себе любити. Але ваш зять усіх переплюнув! Це ж треба, на подарованій батьками дружини машині відмовився везти дружину й синів до її ж батьків
— Учора мало не впала, — обурювалася Ніна Вікторівна, бідкаючись сусідці. — Дивлюся, ввечері
Скільки спогадів зберігали ці стіни! Скільки пирогів спекла тут його Валентина Сергіївна, скільки казок розповіла, скільки тепла віддала. І тим болючіше було бачити, як будинок, як і сама бабуся, старіє
Сергій стояв на порозі бабусиного будинку, стискаючи в руці ключі від своєї автівки —
Її 13-річна донька, як виявилося, теж не вміє елементарно випрати свої речі, бо мама не навчила, а бабуся, мабуть, завжди робила це за неї. У цей момент я зрозуміла, що ця “жалісливість” – це не співчуття, а скоріше руйнівна інфантильність, яка передається у спадок
Навіть через роки я все ще відчуваю гіркий присмак тих слів. “Віра, вона ж
— Укусили. — Хто? Забулдига твій?! — Ні, свиня. — Яка свиня? — У лісі. Звичайнісінька свиня. — Так ти свині перелякався? – реготнула Наталя. — Ні. Нічого не скажу. Спи
Наталя, наче хижачка, чатувала на здобич біля порога. Вона була впевнена: цього разу її
—  А чому у вас немає дітей? Вибачте, якщо запитання некоректне, але ви з таким теплом говорите про чоловіка… Клавдія Іванівна довго мовчала, дивлячись кудись у кут кімнати. Нарешті, зітхнувши, сказала: —  Так вийшло. Ми з Іваном, царство йому небесне, не могли мати дітей, лікарі завжди говорили, що все з нами гаразд, але на жаль
— Вибачте! — вигукнула молода незнайомка, відступаючи з ліфта і тягнучи за собою важку,
— Навпаки, намагаюся в гості прийти з подарунками, дарую тільки необхідне і за погодженням. Я ж розумію, молодим зараз непросто: і житло купи, і дітей вирости. Усе так дорого! Та й не потребую я нічого, пенсії вистачає, ще й підробляю
— Я жодного разу за всі вісім років у них і гривні не попросила!
Три роки я взагалі не хотіла бачитися зі свекрухою, а останні пів року дозволяю їй бачити сина, але лише в моїй присутності. Приходить, грається, йде. Усе. Погуляти з ним? Ні, не можна. Одного разу вже погуляла
Моєму синові чотири роки. Із моїми батьками він спілкується без проблем, а от зі
— Я тебе, Люсю, навчу пекти млинці. Донька повинна вміти все, що робить мати і навіть трохи більше. Буде смачно, запевняю
Людмила заочно зненавиділа майбутню мачуху, ще навіть не бачивши її. Це була осінь. Її
Ось так от на старості років вийшло, що маючи трьох дітей, ми залишилися самотніми і нікому з них не потрібними. Як працювали і допомагали їм фінансово, так вони з нами і спілкувалися
Я вийшла заміж у 18, за свого однокласника, друга дитинства. Через пів року дізналася,

You cannot copy content of this page