— Мій син гарує, гроші в дім приносить, а в нього на картці ніколи більше п’ятисот гривень не буває! Ти ж йому навіть мужиком себе відчути не даєш! От скажіть мені, люди добрі, що взагалі означає «відчувати себе мужиком»? Це обов’язково треба мати в кишені пару десятків тисяч гривень, щоб ними направо й наліво розкидатися перед друзями
Свекруха закочує очі так драматично, ніби грає головну роль на сцені театру, і, сьорбнувши
Пішов на кухню, увімкнув воду, крапнув мийного засобу на губку і взявся мити. Перемив усю ту гору в мийці. Потім витяг усе з холодильника, перемив полички, начистив котячу миску. Видрав до блиску саму мийку. А вона не йшла
Він прокинувся від важкого, глухого кашлю, який роздирав груди. Хвилин п’ять просто лежав, дивлячись
— Пограбували! — кричала Єлизавета Павлівна, притискаючи пухку ручку до грудей. — Моя фамільна брошка! Золото, смарагди! Подарунок самого міністра культури! Вона лежала на трюмо в передпокої! У вестибюлі миттєво утворився натовп із мешканців. Єлизавета Павлівна, відчувши увагу публіки, розгорнула весь потужний арсенал свого драматичного таланту
Маруся затулила обличчя долонями і розридалася — голосно, по-дитячому, згинаючись навпіл від кричущої несправедливості
Софію я запросила, і що тепер? Скасовувати запрошення, бо майбутня свекруха так забажала? Та це ж дикість. Мій чоловік каже, що Людмила робить це навмисно — вона зараз свідомо провокує сварку Олексія з нареченою, щоб ніякого одруження взагалі не було. Але поки що вона скандалить тільки зі мною. Мені, чесно кажучи, дуже прикро
— Я взагалі не розумію… От чесно, мені ніколи не стати такою свекрухою! У
— Мам, щось сталося? — стривожився доньчин голос у слухавці. — Нічого, доню. Я сьогодні їздила в сусіднє місто. Сама. За кермом. Полінка помовчала. — Мам… ти це серйозно? Ти водити навчилася?! — Та Люба мене в автошколу запхала. Ну, от я й навчилася. Донька тихо схлипнула в слухавку, а потім прошепотіла: — Мамочко, я так за тебе рада. Ти навіть не уявляєш
Чоловік пішов від мене, коли мені якраз стукнуло п’ятдесят три. Знаєте, як воно буває
От одружишся ще раз — тоді я знову тобі дитину підкидатиму. Ні, ти краще малому гроші на картку скинь, бо якраз витратила ті, що мій тато на велосипед йому дав. А побачитися… Я сама вирішуватиму, коли ти його побачиш. — Навіть не приховує, що просто знущається з мужика! — обурюється подруга. — Таких треба просто посилати подалі! Так, через біль, так, буде скандалити і маніпулювати, але… хлопчик же росте
— Гірше, Маріє, набагато гірше! Як та собака на сіні. Таку гадюку ще треба
Дітки, а коли ж ми вже правнуків дочекаємося?». А що я маю відповісти? З тим самим відвертим цинізмом, з яким чоловік планує наше майбутнє житло, сказати: «Та от як підете в засвіти і квартири нам свої залишите, тоді й будуть у нас дітки! А раніше — вибачайте, ніяк!». Хіба це нормально
— Олено, ну це несерйозно взагалі! Ти пропонуєш влізти у страшну кабалу, рахувати кожну
— Нам по п’ятдесят сім років! — відрізала дружина. — Ти зібрався ще двадцять років копійки відкладати?! — Ну не роби з цього трагедію, — скривився Микола. — Гроші — це просто папірці. Людям допомагати треба. — Людям? — гірко посміхнулася вона. — Чи сусідкам, з якими ти ночами пропадаєш
Усе своє життя Оля з Миколою прожили, як то кажуть, по-простому. Він — слюсар
— Мало, Олено! Любов — це не «дякую за поличку». Любов — це коли сумуєш. Коли дивишся на людину й радієш, що вона є. Коли вона потрібна не тому, що варить борщ, а тому що вона — це вона. Ти розумієш
Сергій повернувся з роботи раніше звичайного — начальник відпустив. Думав порадувати дружину: по дорозі
— Маму тоді мало обходило, що їм я, що їсть її онука, — вважає Олена. — А я іноді свідомість втрачала від голоду. Бралася за будь-який підробіток. Даринку залишала з сусідкою — познайомилася з такою ж самотньою мамочкою з нашого під’їзду, так і рятували одна одну. — Ой, Оленко, не можу я малу до себе взяти на вихідні
Олена сидить у своїй скромній однокімнатній квартирі, де кожен квадратний метр дається ціною недоспаних

You cannot copy content of this page