— Я взагалі не розумію… От чесно, мені ніколи не стати такою свекрухою! У мене ж самої дві доньки ростуть. Але, знаєш, дивлячись на те, що зараз витворяє моя рідна сестра, мені хочеться просто по-людськи підійти до тієї бідної дівчинки й попередити: тікай!
— Ой, Галю, я б на місці нареченої твого племінника теж сто разів подумала, чи варто взагалі в ту сім’ю йти, — зітхає подруга.
— Якщо вже зараз зрозуміло, що матір чоловіка так затято тягтиме ковдру на себе. Тим паче, дитині явно це все не подобається, просто вона ще не вміє дати гідну відсіч.
Людмила, старша сестра Галини, останнім часом ніби втратила спокій. Справжня сімейна драма розгорілася того дня, коли її двадцятисемирічний син Олексій оголосив, що збирається одружитися.
Людмила сприйняла це напрочуд болісно. І це при тому, що хлопець давно вже міцно стоїть на ногах, працює і останні кілька років живе цілком самостійно на орендованій квартирі.
У Людмили двоє дітей. Молодшій доньці зараз шістнадцять, і щодо неї мати жодних нездорових власницьких інстинктів не проявляє.
Та й за сином раніше такого не помічалося, хоча всім же було ясно: молодий неодружений хлопець живе сам — явно не чернечий спосіб життя веде.
Із Софією Олексій зустрічався близько року. Разом вони ще не жили, але дівчина час від часу залишалася в нього ночувати. І мама чудово знала, що в її Льоші є якась там Соня.
Якось Галина обережно закинула сестрі вудку: мовляв, племінник зовсім дорослий, дівчину має, скоро, мабуть, і весілля відгуляємо.
— Ой, не мели дурниць! — відмахнулася тоді Людмила. — Яке ще одруження? Яка дівчина? Та таких дівчат у нього ще цілий вагон буде!
Але минуло якихось три місяці, і племінник приніс новину: за три тижні в них розпис.
І тут почалося найважче: Людмила категорично відмовилася навіть бачитися з майбутньою невісткою.
— Я просто не вірю, що ця дівуля — пара моєму синові! — безапеляційно заявила сестра.
— І взагалі, чому мене не познайомили з нею раніше, коли вона ще не була в статусі його нареченої? Мені не дали висловити свою думку! Не дали застерегти сина від страшної помилки. А тепер що — мені просто викручують руки? Мовляв, ось майбутня невістка, беріть і любіть?
— Людо, ти що, з глузду з’їхала? — намагалася напоумити її Галина. — Та ніхто тобі її не пхає, щоб ти її любила. Твій син одружується, невже тобі не хочеться познайомитися з його обраницею ще до церемонії?
— А гучного весілля і не буде, син сказав, що просто розпишуться та й по всьому. Отак-от, Галю: ростиш того сина, душу в нього вкладаєш, а він одного чудового дня ставить тебе перед фактом, що в нього є Софія, і він тепер її любитиме. Ні, не бажаю її бачити. Прийду на розпис, там і познайомимося, — відрізала сестра.
Свого часу Людмила підіймала дітей сама. Чоловік пішов у світ за очі до нової любові, коли доньці ще й рочку не виповнилося. Звісно, у жінки лишилася глибока образа і на колишнього, і на життя.
Вдруге заміж вона так і не вийшла.
Але сказати, що вона надривалася чи виживала з останніх сил, теж не можна: неабияк допомагали батьки, з дітьми частенько сиділа тоді ще незаміжня Галина, та й чоловік аліменти платив справно.
Та й потім Людмила ніколи не трусилася над сином, не сюсюкала і за спідницю не тримала.
А тепер, як гірко жартує Галина, у неї раптом загострився «хронічний свекризм» — дівчину в очі не бачила, а вже терпіти її не може.
За тиждень Галина збирається святкувати свій сорок п’ятий день народження. Батьків уже немає на світі, але є тітка з чоловіком, їхні діти.
Свято вирішили організувати на дачі в Галини — у них із чоловіком там затишний заміський дім і гарне подвір’я. І Галина твердо вирішила, що племінник приїде до неї на гостину разом із Софією.
— І це не тому, що я хочу якось дотиснути сестру чи влаштувати їм примусове знайомство, — пояснює жінка подрузі.
— Просто мені не щодня сорок п’ять виповнюється. А Софія… вона ж за лічені дні стане частиною нашої родини! Та й Льоші було б дуже ніяково, якби я покликала його самого. Як це взагалі можна сказати: «Приїжджай, але дівчину свою до мене не бери»?
Тим часом молодята якраз почали жити разом. Софія перевезла до Олексія майже всі свої речі, наводить затишок в орендованій квартирі.
Нехай житло й тимчасове — діти згодом планують купувати своє, — але ж якийсь час їм там жити, тож має бути чисто і тепло.
І тут за тиждень до свята Людмила дізнається, що син приїде на дачу не сам.
— Галю, це що за фокуси? Навіщо ти мого сина запросила з цією… дівчиною? Ти ж знала, як я до цього ставлюся! Навіщо? Щоб мене з нею лобами зіштовхнути? Щоб змусити мене робити те, чого я не хочу?! — зірвалася на крик у слухавку сестра.
— Слухай, Людо, тобі не здається, що це вже якийсь театр абсурду? Що це за дурні принципи? Це моє свято! Я запросила не лише твого сина, а й свого єдиного рідного племінника. І так, його майбутню дружину теж. У чому кримінал? — Галина відчула, як закипає від обурення.
— А в тому, що я сподівалася бодай востаннє посидіти у своєму родинному колі, без сторонніх! Навіщо тягнути на день народження чужу людину, я не розумію!
Слово за слово, і сестри розсварилися вщент.
Людмила поставила жорсткий ультиматум: якщо на дачі з’явиться Софія, вона розвертається і їде геть.
Ба більше — у такому разі вона взагалі не прийде до власного сина на розпис. А сестру просто обізвала зрадницею.
— А як на ці всі танці з бубнами реагує сам Олексій? — зітхає подруга. — Він хоч в курсі маминих істерик?
— В курсі, — розводить руками жінка. — І теж не уявляє, що робити. Софію я запросила, і що тепер? Скасовувати запрошення, бо майбутня свекруха так забажала? Та це ж дикість. Мій чоловік каже, що Людмила робить це навмисно — вона зараз свідомо провокує сварку Олексія з нареченою, щоб ніякого одруження взагалі не було.
Але поки що вона скандалить тільки зі мною. Мені, чесно кажучи, дуже прикро. Ну, відсвяткую я без неї, але ж вона вдалася до відвертого шантажу! Мені так шкода і племінника, і ту бідну Софію… Як вони житимуть із такими розкладами?
— Може, відпустить твою сестру? — з надією запитує подруга. — Покипить та й заспокоїться?
Відповіді на це запитання в Галини немає. Але вся ця ситуація здається їй абсолютною, безпросвітною дурістю.
Подібні історії часто залишають слід у серці й змушують глибоко замислитися над тим, наскільки складною буває людська природа. Ми лише делікатно адаптували цей лист від нашої читачки, щоб поділитися ним із вами. Іноді найбільшим випробуванням для сім’ї стає не поява нової людини, а наше власне невміння вчасно відпустити дорослих дітей у їхнє самостійне плавання.
