Рідне Слово – Сторінка 46

Життєві історії 0

— Ааа, а то я думала, ти зовсім з глузду з’їхав, навіщось зберігаєш фото хлопчака, який знімався в рекламі по телевізору. Тетяно, ти зовсім його за дурника тримаєш? Платить п’ять років тобі просто так гроші, так ти йому ще трохи відредаговані фото актора відправляла? — Та пішли ви, недоумки. Я вас покарала… Як побачила твого Борю тоді, так план і визрів

— Юлю, Юююлю… — защебетала молода жінка, і Юлія Павлівна, яка йшла собі спокійно

Життєві історії 0

— Так адже тоді ще не було сорока днів Богдану, не можна дитинці ім’я було його давати, із собою б забрав! — пояснила свекруха Даші з таким виглядом, ніби та забула таблицю множення. — Досить зніматися, піди назустріч родині, ти одна хочеш “бабським” ім’ям бідного хлопчика назвати

Сварка зі свекрухою вийшла безглузда. Чоловік, звісно, заводив розмову про те, щоб назвати сина

Життєві історії 0

П’ять місяців ми боялися від неї відійти, танці з бубнами навколо неї водили, про своє життя забули геть, підтримували, до життя повертали. А на шостий місяць, коли навіть у спадок ще ніхто не вступив, мама привела до хати мужика? Це добре, правда? А тепер минуло вісім місяців, і ми дізнаємося, що мама — наречена

— Нам просто не віриться. І сестра в шоці, і мій чоловік, і його

Життєві історії 0

– І дружили ми з тобою не один десяток років. Вважай, з дитячого садка разом. – Щось ти не згадала про це, коли з моїм чоловіком… крутила. – Таню, от зараз би згадувати знову мені мою дурість. Я вже за неї розплатилася, не треба вдавати із себе суддю. Я знаю, що тебе підвищили, машину он нову купила нещодавно

Матір Тетяни і бабуся вірили, що жіночої дружби не існує. Тому й на подружок

Життєві історії 0

Ось і догулялася: у 16 років принесла в пелені Антона і, на жах матері, навіть ім’я батька назвати не змогла. Тікаючи від ганьби, Ганна Іванівна разом із донькою та онуком переїхала в інше місто й влаштувалася викладачем у місцевий коледж, до якого й доньку змусила вступити

— Я… мама твого чоловіка Антона. Катериною Анатоліївною мене звуть. Але ти можеш називати

Життєві історії 0

Наважилася Марія на дитину для себе від донора, штучним методом. Синочок вийшов — на диво. Ні на мить не пошкодувала, що зважилася. Вдома із задоволенням відсиділа півтора року, ні в чому не мала потреби, бо й заощадження були, і квартири здавала. А потім найняла двох нянь і вийшла на роботу

— Я думала, що таке буває лише в молодості, коли одружуються зовсім юні, а

Життєві історії 0

– Софіє, я розумію, розлюбили, розлучилися, але що це за вигадка з дітьми? Ти хвора на голову? – Мамо, ти чого панікуєш? – відповідала доросла дочка телефоном. – Розумієш, вони будуть не з ним, а з його мамою, з бабусею. – Хочеш, будуть із тобою? – посміхнулася Софія

– Софіє, я розумію, розлюбили, розлучилися, але що це за вигадка з дітьми? Ти

Життєві історії 0

– Ну, прізвище… Це як печатка. Типу, ми тепер одне ціле, – Максим виглядав збентеженим. – Максиме, любий, ну яка зміна прізвища в двадцять першому столітті? – Аня зітхнула. – Послухай, моє прізвище – це частина мене. Це моя родина, моє коріння. Я не хочу його втрачати

– Ти серйозно? – Аня відклала виделку в тарілку з недоїденим салатом і втупилася

Життєві історії 0

– Фу ти, дідько! От налякав! Ти чого тут притулився? Ледь не гепнулася через тебе! — накинулася на нього Олена. – Я додому прийшов, Лєнко, — безхитрісно видав Геннадій і розплився в усмішці. – Додому? Коли в тебе почалася амнезія, Геннадію? Твій дім — в іншому місці! Забув? – А я повернувся, Лєнко. До тебе повернувся. Там у мене все. Немає більше любові, лише ненависть

Олена взяла за ручку новеньку валізу і покотила її до вхідних дверей. Внизу чекало

Життєві історії 0

— Марійко, послухай мене уважно. Ти — моя дитина. Моя! І твоє середовище — це наш дім, наша сім’я. Розумієш? Марійка кивнула, але в очах стояли сльози. — А якщо я виросту… неправильною? — Тоді я буду любити тебе неправильною, — просто відповіла Ірина

Марійка притискала до живота новеньку куртку кольору стиглого мандарина і ніяк не могла повірити