Рідне Слово

— Добридень, а ви, власне, хто така? — таким зухвалим питанням зустріла Маргариту в її ж власній прихожій якась розмальована молода дівуля в халатику. Звісно, жінка аж остовпіла від такого нахабства і відповіла резонним питанням: — Ні, це ви хто? І що ви тут, у моїй квартирі, робите? — Я — майже дружина Данила! Ми в цій квартирі живемо

— Та нащо нам уже ті офіційні стосунки? — щиро дивується 53-річна Маргарита. —

Життєві історії 0

— На вечерю тепер частенько варю звичайнісінькі макарони з сосисками, а не виварюю по три страви на вибір, як раніше. Чоловік? А що чоловік… Зітхає тяжко, морщиться, але їсть, куди дінеться! Тепер, поки синочок спав, Ганна не хапалася за ганчірку і не мчала на кухню шкварити котлети. Вона розстеляла килимок, вмикала на телефоні відео з тренуванням і робила вправи

— Він думає, що це я заради нього так зі шкіри пнуся, — з

Життєві історії 0

— Іду я з маркету, а назустріч мені Віра з візочком. Усміхається, як завжди, а під оком такий ліхтар світить, що хоч вулицю ним освітлюй! Вона, ясна річ, намагалася його тоналкою замазати, але від мене ж нічого не сховаєш! Що ж це на світі робиться, дівчата

— Вірочка Комарова заміж виходить! Ольга Іванівна важко, але з видимим задоволенням плюхнулася на

Життєві історії 0

— Вірунчику, — почала вона своїм єлеєм, — а ти не думала, що непогано було б тест зробити? Ну, оцей… ДНК-тест. — Що-що? — я аж рота відкрила від несподіванки. — Ну, тест на батьківство. Зараз це дуже просто робиться в будь-якій лабораторії, я вже навіть дізнавалася ціни… — Та… а нащо ж?! — я геть розгубилася. — Ну… щоб і тобі, і нам з Андрійком спалося спокійно

— Зроби ДНК-тест, — раптом видав чоловік. — Навіщо? — я запитала спокійно, хоча

Життєві історії 0

— Ірко, вставай! Батько вже бурчить, довго ще вилежуватися збираєшся? — почула вона гучний шепіт чоловіка. Ковдра, у яку так затишно закуталася Ірина, була безжально зірвана. — Дай хоч трохи поспати. Я ж тільки очі склепила, спати хочу страшенно… — жалібно попросила Іра. — Давай, дуй на кухню швидко! — Я?! Ви, значить, цілу ніч удвох хропли так, що я ока не стулила, а тепер ще й сніданку від мене вимагаєте? Ви що, знущаєтеся наді мною, чи що

Іра мовчки слухала могутнє хропіння сплячого чоловіка і похмуро розглядала стелю, пофарбовану блідо-блакитною фарбою.

Життєві історії 0

Вона саме викладала з великої полотняної торби продукти: пачку гречки, пакет молока, банку домашнього варення, загорнуту у фольгу запечену курку, пучок кропу. На звук кроків жінка обернулася абсолютно спокійно — як людина, яку в принципі неможливо заскочити зненацька. — О, прокинулася, Олено! Доброго ранку. Я тут тихенько, ви спите, я ж не заважаю. У вас же в холодильнику хоч миші бий, от я й подумала: привезу дітям чогось нормального

Олена прокинулася від звуку холодильника. Не від будильника, не від того, що Сергій вовтузився

Життєві історії 0

Буквально за два тижні до історії з вазою Олена Павлівна віддала найхитрішій коліжанці новенький фен «Дайсон», який донька подарувала їй на Новий рік. — Мамо, ти в курсі, що він двадцять тисяч гривень коштував?! — ледь не плакала тоді від безсилля Аліна. — Значить, точно хороша річ, Галі якраз такий треба був

— Мамо, а де мій подарунок? — Аліна підозріло обвела поглядом вітальню. — Щось

Життєві історії 0

Тамара сиділа на кухні й неквапом перебирала строкату квасолю на борщ, коли до хати зайшов чоловік. Його хода була якоюсь надто різкою, аж незвичною. За тридцять п’ять років спільного життя вона навчилася безпомилково читати його настрій лише за тим, як рипіли мостини під його ногами

Тамара сиділа на кухні й неквапом перебирала строкату квасолю на борщ, коли до хати

Життєві історії 0

— Приповз, як побитий собака, підібгавши хвоста… Хай і гріх так про рідного батька казати, але інакше я просто не можу, — ділиться Інна з подругою. — І мама йому все пробачила, уявляєш? — Після всього, що було?! Добре, зраджував, завів на стороні жінку, дитину там нажив — хоча й це вже десь за межею нормального

— Приповз, як побитий собака, підібгавши хвоста… Хай і гріх так про рідного батька

Життєві історії 0

— Ти матір пів року не бачив. Хоч би посидів трохи. Май совість, — Іван відступив убік. — Хоча діло твоє, звісно. Володя важко зітхнув, але йти не поспішав. — Ти знав, що я приїду? — спитав він. — Здогадався, коли мама про ті дверцята сказала, — відповів Іван. — Так собі відмазка, чесно кажучи. Але я до неї на поклін прийшов. Скучив і хотів перепросити. Зрозумів, що дуже помилявся. І через тебе відмовлятися від спілкування з нею не збираюся. Хочеш — іди

Ганна Миколаївна стояла біля хвіртки і виглядала своїх синів. Вона страшенно нервувала, неспокійно мнучи