Життєві історії 0
— Відкрий-но банку з тушонкою, — попросила мати, підсунувши скляний слоїк під залізною кришкою. Вона все робила однією рукою — друга, у гіпсі, висіла на грудях у петлі зі скрученого бинта. — Макарони з м’ясом? Обожнюю, — Даринка взяла відкривачку. За мить кришка відлетіла, і кухнею розлився апетитний аромат. — Що б я без тебе робила, — тихо мовила мати, забираючи банку
Пориви вітру штовхали то в спину, допомагаючи тягти важкі санки, то швирляли в обличчя
Життєві історії 0
— Пробач мені, — збивчиво почав Богдан. — За все. Не за щось конкретне… а за все разом. Я… я погано поводився з тобою. І сам не зрозумів, як так вийшло. Мабуть, я злився не на тебе. На себе. На втому. На те, що все навколо змінюється, а я боюся не впоратися
Богдан часто згадував той день, коли вперше побачив Олю. Вона стояла біля кав’ярні, притискаючи
Життєві історії 0
— Я тобі дам — інтернат! — закричала вона, вриваючись до кімнати. — Я бачила, як там баба Клава живе, ворогу не побажаєш! Ти рідну матір у притулок зібрався здати, іроде?! Ольга зайшлася реготом: — О диво! До нашої мами Марії пам’ять повернулася, щойно про казенні харчі зайшла мова! Мамо, припиняйте цю комедію, а то дограєтеся до смугастого халата в закладі
— Невже тут не знайдеться для мене чистого куточка? Та бодай у сарай ведіть!
Життєві історії 0
— Не хочу я їхньої їжі, ба, в мене від неї живіт болить! — продовжував дутися Вітя. — Вони мене зовсім не розуміють, телефон забрали… Бабусю, а звари мені своєї локшини молочної, пам’ятаєш? Солодкої такої, з маслом, будь ласка! У Таїсії Денисівни аж серце тьохнуло. — Та ти ж прямо як дід твій
Снігу за зиму навалило стільки, що навіть у місті кучугури стояли вище голови. Але
Життєві історії 0
— Коли гроші є, то немає нічого кращого за домашню їжу! А гроші у вас, слава Богу, є. З Андрієм теща ходила по ринках, зі Світланою — варила та пекла. Прибиранням та пранням займалася виключно сама. Якщо чесно — допомога її була безцінна. Але Раїса Борисівна була як той кипучий вулкан, що затихав лише тоді, коли вона лягала спати
— Діду, рятуй! — приречено мовив Андрій, ледь переступивши поріг. — А просто так
Життєві історії 0
— Яка ж це ганьба, Олежику? — тихо запитала Марина. — А ось така! — він тицьнув пальцем у бік тещі. — Ось вона — мій сором на всю компанію! Ходить коридорами з відром та шваброю… Ні, ви тільки уявіть! Я — заступник керівника, «велике цабе», а теща в мене — прибиральниця
Життя, мої любі, воно ж як те полотно: з одного боку вишивка гарна, а
Життєві історії 0
На кухні картина маслом: свекруха і три її подруги доїдають мій торт! Лишилася жалюгідна чверть. — Ой, Аліночко, а ми думали, ти це для нас приготувала! — видала Людмила Петрівна, витираючи крем із кутика рота. — Такий смачний, дівчата просто у захваті
— Аліночко, люба, це ж просто розкіш! — свекруха влетіла на кухню з рушником-тюрбаном
Життєві історії 0
— Кого це нелегка принесла в таку пору? — здивувалася вона. Спустилася з печі, сунула ноги у валянки й пішла відчиняти. — Хто там? — Господине, відчини! Пусти перекантуватися, — почула чоловічий голос. — Хм, а ти хто такий будеш? — Іван я, шофер. Застряг якраз навпроти твоєї хати. Снігу навалило, дороги не видно
Рано-вранці Валентина вийшла з хати. Йшов сніг — не густий, але сніжинки летіли великі
Життєві історії 0
Того вечора Ганна Іванівна насмажила гори пиріжків і запросила Іру з Михайликом. Вона дуже хотіла познайомити їх із сином — і не помилилася. Між Петром і Ірою одразу проскочила іскра теплоти
Ганна Іванівна поверталася з крамниці, переставляючи втомлені ноги. Важкі пакунки відтягували руки, і літня
Життєві історії 0
— Ну, за що п’ємо? — усміхнувся Юрко. — Щоб картопля не пригоріла! — Давай! Коли з котлетами було покінчено, Юрко примружився: — Ну, розповідай. Чого цього разу розбіглися? — Та все те саме, Юро… Характерами не зійшлися
— Усе! Йду я від тебе! — жінка почала похапцем кидати свої речі у

You cannot copy content of this page