Рідне Слово

— Їж, Дмитре, не соромся, — припрошувала Лідія Павлівна, підсовуючи до нього огірки. — Ви ж там на роботі, мабуть, вічно всухом’ятку перебиваєтеся. Треба ж хоч у неділю нормально, по-домашньому поїсти. — Дякую, Лідіє Павлівно, — механічно відповів Дмитро. І раптом, сам від себе не очікуючи, додав: — А ту ікорочку, що ми вам минулого разу привозили, ви так і не скуштували? Смачна була

Дмитро відсунув порожню філіжанку з-під кави і з насолодою потягнувся. Недільний ранок був просто

Життєві історії 0

— Ми вже й альтанку поставили, Льоша такий мангал шикарний зварив! А внучок по зеленій травичці бігає — любо глянути! — це теж було, щоправда, ідилія закінчилася дуже швидко. Марина швиденько дала життя другій дитині і засіла в декреті, а її новий обранець, цей самий Льоша, якось катастрофічно не зійшовся характерами з тещею. Тон маминих дзвінків різко змінився

— Та нормальне в мене було дитинство, як у всіх, — зітхає Тетяна. —

Життєві історії 0

— Справжній чоловік мусить привести дружину у свій дім, і крапка! — так безапеляційно заявляла Ксенія ще в ті часи, коли тільки-но перевозила свої валізи до бабиної квартири. — От Ігор, звісно, хлопець непоганий, але що він має за душею? Прийде до мене в приймаки на все готове? Це що, чоловіча позиція? Чи, може, накажете в іпотеку влізати? Нащо мені здався той іпотечник, якщо я своє житло маю

Нашій Ксенії от-от стукне тридцять п’ять. Жінка вона вільна, під вінцем ніколи не стояла.

Життєві історії 0

Коля залицявся як у кіно: сніданки в ліжко, гаряча кава зранку, вечірні прогулянки під спільним пледом на балконі. Я розтанула, як морозиво на сонці. А потім, за пів року стосунків, він запропонував познайомитися з його мамою. Я з радістю погодилася. А чому б і ні

Мене звати Аня. Мені 32 роки, і я маю власну квартиру в Києві. Купила

Життєві історії 0

— Третя квартира, значить, — промовила мати після довгої паузи. — Добре ж вам живеться. Ірина розгубилася. — Мамо, ми ж стільки років на це працювали… — Працювали ви, — різко перебила мати. — А ми з Вірою як тут виживаємо, ти хоч знаєш

— Ти зовсім про родину не думаєш, — мати стояла на порозі квартири, стискаючи

Життєві історії 0

— І от маєш! У січні дізнаюся новину, від якої ледь не посивіла: мою студентку відраховують! З платного відділення! — Олена аж кипить від справедливого гніву. — Університет солідний, там навіть за гроші треба головою працювати. А в неї, виявляється, не те що зимова сесія завалена — там ще з літа хвости висять! А найцікавіше знаєш що? Ця хитра лисиця примудрилася забрати з деканату залишок грошей, які я заплатила наперед за другий семестр! І оплатила собі на них оті самі курси манікюру

— Ой, Оленко, ну й дала ж ти маху! Як уже на те пішло,

Життєві історії 0

— Гості будуть за годину! Ігор із дітьми вже їде. Тітка Валя обіцяла заскочити. Племінники Антонові голодні з дачі приїдуть! Я ж думала, ти качку з яблуками запечеш, Ігор же так любить твою фірмову качку! — То хай їдуть. Київ великий. Ресторанів повно. Переб’єтеся сьогодні без качки. І без моєї куховарні взагалі

Зінаїда Федорівна впевнено штовхнула двері кухні й різко загальмувала на порозі. Пакет із порожніми

Життєві історії 0

— А ця мадам, мабуть, поклала на нього око. Дивиться: мужик доглянутий, пахне дорогими парфумами, одягнений з голочки. У сина — останні моделі ґаджетів, фірмові кросівки, — усміхається Катерина. — Ну, він же її, мабуть, і на нашу дачу катав, як господар! Тільки ж забув попередити, що і дача, і машина, і навіть труси на ньому — куплені за мої гроші. От вона собі й намалювала в голові картинку: солідний, забезпечений чоловік із благородною сивиною

— І що, очі відкрилися? Кращої за Катерину у світі немає? — глузливо жмуриться

Життєві історії 0

Сама насмажила пухких пиріжечків, дбайливо накрила їх полотняною ганчіркою і сховала в шафку. Коли ж прокинувся свекор і потягнувся рукою за пиріжками, Катерина Михайлівна налетіла на нього шулікою: — Не чіпай! То я для дитини напекла! — Ти диви! А що, в твого дитяти душа є, а в нас із невісткою — балалайка замість шлунка? — Відійди, кажу, і не нажерайся

Олена терпіти не могла сюди їздити. Була тут від сили разів зо п’ять. Перший

Життєві історії 0

А от у родині Григорія святковим настроєм і не пахло. Майбутня свекруха тільки скептично, якось аж криво посміхнулася і видала: — І нащо вам оця вся метушня з паперовою тяганиною та гостями? Живіть собі так, придивіться. Підуть діти — ну, встановлення батьківства зараз робиться за п’ять хвилин

— Ну от що це, скажіть на милість, означає — «живіть так»? — бідкається