Рідне Слово – Сторінка 48

Життєві історії 0

Того вечора Ганна Іванівна насмажила гори пиріжків і запросила Іру з Михайликом. Вона дуже хотіла познайомити їх із сином — і не помилилася. Між Петром і Ірою одразу проскочила іскра теплоти

Ганна Іванівна поверталася з крамниці, переставляючи втомлені ноги. Важкі пакунки відтягували руки, і літня

Життєві історії 0

— Ну, за що п’ємо? — усміхнувся Юрко. — Щоб картопля не пригоріла! — Давай! Коли з котлетами було покінчено, Юрко примружився: — Ну, розповідай. Чого цього разу розбіглися? — Та все те саме, Юро… Характерами не зійшлися

— Усе! Йду я від тебе! — жінка почала похапцем кидати свої речі у

Життєві історії 0

Звичайна собі кішка, яких тисячі на вулицях. Вона примостилася поруч і сиділа нерухомо, поки дівчина молилася. Наступного дня історія повторилася: кішка знову сіла поряд і «молилася» разом із нею. Хтозна, про що в той момент думала тваринка, але збоку здавалося, що вона справді просить про щось Всевишнього

Коли Тетянка дізналася, що за вісім місяців у їхньому домі має з’явитися диво, вона

Життєві історії 0

А далі — ресторан, де можна нарешті розслабитися. Олег побачив Ірину майже відразу серед подружок нареченої. «Оце так номер! — чи то зрадів, чи то засмутився він. — Навіть не знаю, підходити чи ні. Не підійду — образиться, підійду — знову щось вжалить». Вирішив поки не зізнаватися, що впізнав

Олег та Ірина опинилися в одному купе зовсім випадково. Потяг мірно вистукував ритм, прямуючи

Життєві історії 0

— Що в тебе сталося? — запитав жебрак. — Чому ти так бігла до церкви? — Помолитися за дочку, — відповіла вона і розповіла все як є. Він вислухав, але не сказав своє звичне «все буде добре». Натомість запитав: — Для тебе було так важливо поговорити зі священником? Ти віриш у це? — Я не знаю, у що я вірю, — відказала вона. — Але раптом це допоможе?

За пів години, зовсім збившись із ніг, вона впала на лаву поруч із бідолахою

Життєві історії 0

— Наталко, йдіть обідати! — на ґанок вийшов ставний чоловік, мабуть, той самий чоловік, про якого казали. — Вже йдемо! Миколка з Ритою не хочуть у хату, так їм на сонечку подобається, — відповіла Наталка. Вона виглядала чудово — стала ще вродливішою, якоюсь ясною. Василь дивився і серце заходилося: якби ж то можна було відкрутити ті шістнадцять років назад

— Люсю! Ти вийдеш нарешті чи ні? Вийди ось швидше, щось скажу! — горлала

Життєві історії 0

— Тоді… того вечора у п’ятницю… хто був за кермом? Степан, я так розумію? Вона відвернулася, ховаючи обличчя, порізане шрамами, що вмить почервоніло. — Я хотіла тобі сказати ще тоді, як ти повернувся… — Чому не сказала? Чому

— Коли ти вже чоловікові все відкриєш, Женю? Га? Набридло озиратися, крадькома все, —

Життєві історії 0

— А хто така Оленка? — замість відповіді з кімнати долинув плач. Спершу тихий, а за мить він став таким гучним, що аж у вухах заклало. — Оце й познайомся. Оленка — моя племінниця, я ж тобі про неї розповідав. Ти справишся, я впевнений! — хлопець легенько підштовхнув Аліну до дверей і вискочив за поріг

— Та ну ж бо, візьми нарешті слухавку! Що ж це коїться? — Аліна

Життєві історії 0

Уся кімната була в яскравих кульках! А на сніданок був справжній торт із свічками! Вона їх задула й загадала бажання. Потім вони пішли в парк розваг. А ще вона отримала сім подарунків — по одному за кожен рік життя

Ірина та Олександр розлучилися, коли їхній донечці Ганнусі виповнилося два рочки. Сашко просто не

Життєві історії 0

Господи, та кому він, крім мами, потрібен? Не красень, звичайний собі чолов’яга, трохи роздобрів на маминих пирогах та котлетах. Почуття гумору таке, що тільки мамі й смішно. Їздить на старенькій, але такій випещеній власними руками машині. Зірок із неба не хапає, працює якимось дрібним начальником на заводі

— Ну, я піду… Люсю. — Йди. — Я пішов, чуєш? Я вже йду.