Свекруха ніяк не могла знайти часу, щоб нас прийняти! У неї буквально кожен день розписаний із ранку до вечора! А носити другі ключі із собою, щоб передати нам їх десь на вулиці, вона відмовлялася. За словами Олени Сергіївни, її голова так щільно забита думками про нові захоплення
«Дай Боже, аби моя свекруха була такою, як ваша!» — так мені тепер часто
— Що?! Як це ви віддали бабусю до інтернату? — не вірила своїм вухам Алла. — Аля, не кричи! Там чудові умови, за бабусею буде гарний догляд, — виправдовувалася перед дочкою Ніна Сергіївна. — Доню, мама має рацію, так буде краще для всіх. Насамперед для самої бабусі
— Що?! Як це ви віддали бабусю до інтернату? — не вірила своїм вухам
— Замовимо торт, решту зробиш сама. — А може, скоротимо список гостей? — запропонувала жінка. — Навіщо кликати колег? Запроси лише близьких друзів. — Людо, це мій ювілей, — Віктор почав сердитися. — Я хочу бачити всіх цих людей. Невже тобі складно раз на рік приготувати святковий стіл для чоловіка?
Людмила зітхнула, дивлячись на календар. Червоним маркером було обведено дату — 13 листопада. День
— Я дзвоню, а мені сто відмовок, що вона свою дитину виростила, що не зобов’язана, що вона на пенсії хоче жити спокійно, а ми повинні няню наймати. А яка няня? Який сенс у роботі, якщо гроші віддавати няні?
— Як же, думала, ми ж сім’я, треба ж допомагати й підтримувати. Тільки, знаєш,
— Ось така, мати в тебе, Іване, дурепа! — вила свекруха, сидячи в однокімнатній сина, навіть онука налякала. — Нічого, я з Олею вже зідзвонилася. Продамо квартиру, я собі будиночок поруч із сестрою куплю, вам віддам Іванову частину
— Чоловік злиться, і я злюся. Ні, договір ми, звісно, ніякий із нею не
Приношу канапки, а їх хтось з’їдає. Хто з вас це робить? Зізнавайтеся! Колеги, що сиділи у великому приміщенні, відірвалися від екранів комп’ютерів і весело розреготалися. — Значить, твої канапки найсмачніші в цьому офісі! — вигукнула Настя, старший менеджер із продажу. — Мій гороховий суп, наприклад, ніхто не краде. Та й макарони з підливою завжди лежать недоторканими
— Та що ж це таке! — почувся роздратований голос Каті. Вона визирнула з
— Зорько… Ти чого, вставай… Ну… Вставай, моя любимко… Знаєш, от Клавка каже, в неї Майка, така свинюка, напаскудить і тут же вляжеться, у те паскудство, вименем прямо, вивазюкається вся, ооой. Каже, тричі воду міняє, доки вим’я відмиє, уявляєш?
— Де ти була? — Василь стояв на тремтячих ногах, важко спершись обома руками
— Ніночко, дозволь нам узяти трохи їжі із собою! — попросила свекруха. — У нас вдома нічого нема, а тут стільки всього смачного залишилося. Ніна розгубилася від несподіванки. З одного боку, вона розуміла, що їжа й справді залишилася, і не хотілося, щоб вона зіпсувалася. Але з іншого, жінка вклала стільки грошей та зусиль у приготування страв, що їй хотілося зберегти рештки для себе
— Свято буде чи ні? Я так нічого й не второпала, — поцікавилася за
Перший тиждень було навіть весело. Шашлики, посиденьки на веранді, купання в річці. Я намагалася догодити всім: готувала улюблені страви, накривала гарні столи. — Віко, яка ти молодець! — хвалила свекруха. — Господинька! Але вже на другий тиждень я зрозуміла: свято закінчилося. А почалися важкі будні
Сестра чоловіка, Марина, репетувала так, що в мене у вухах аж дзвеніло. А я
— Ну точно! Не в цю коробку я насіння прибрала, а в ту, що з насінням квітів. Вони просто поруч стоять, та й однакові ж коробки, певне, й справді переплутала. Піду подивлюся. Ліда дивилася на маму й усміхалася. Он як, наче кішка з салом, бігає вона зі своїм насінням, щороку одне й те саме
— Мамо, а ти що шукаєш? Загубила щось? — Та ні, доню, нічого я

You cannot copy content of this page