Пам’ятаєш, вона ще сало домашнє в ганчірочки загорнуте у валізі привозила. Біле, з прожилками м’яска, мммм, із перцем та часником. Напрацюєшся, та за стіл — по маленькій, потім огірочок, та сальця з картоплею! А мати тільки покрикує, що гною не привезли, та біля курей не прибрали
— Я забіжу до вас ввечері, добре, матусю? Ненадовго, забрати дещо. — Поліночко, ну
— Не плач, ба. Я коли виросту, ніколи тебе не кину, завжди з тобою жити буду. Ти мені віриш? — Вірю, Сашко, вірю, — усміхалася бабуся крізь сльози. Коли йому виповнилося дванадцять, бабусі не стало. Так він опинився в інтернаті
— Синку, купи яблучок! Свої, домашні, не кроплені, — звернулася до Олександра старенька, її
— Та що тут боятися? — сміялася Ірка. — Дитина — вона ж як кошеня. Раз — і на руку животиком. І мий собі, як хочеш. А купати — так узагалі простіше простого. Пелюшечку поклала у ванночку, малечу туди й поливай водичкою. Головне — не ошпарити
— Та відчепіться ви від мене! Відчепіться всі! Нічого мені від вас не треба!
Мама рік тому десь зовсім погана стала. Наталка та донька брата від неї буквально не відходили. Особливо останнім часом. Вона лежала, і з головою вже було не дуже добре. Уявляєш, що їм на плечі лягло? І я маю мчати й на мамину двокімнатну квартиру претендувати? З якими очима?
«Обидві, обидві губи надули, і старша, і молодша. Вони вважають, що я і за
Баба Тася кивнула головою і посміхнулася їй: — Усе правильно, тобі не потрібно було давати поблажок. А тепер я бачу, що в тебе все добре, допомога в тебе є. Мачусі спасибі скажи, адже вона не відвернула від тебе батька, і сама тобі стала матір’ю. А я втомилася, хочу піти
Першого вересня Юля, похнюпившись, йшла зі школи з подружкою, Марійкою. — Уявляєш, Марійко, —
Бабуся пекла смачні млинці та пиріжки, через що в домі пахло щастям, прямо зовсім як у її бабусі, яка залишилася в їхньому маленькому далекому містечку. Василь був просто щасливий, він кожні вихідні збирав тепер уже багатодітну сім’ю, і вони на машині їздили в новий дім до тестя і тещі
Тамара не одразу помітила зміни в чоловікові, бо її світ обертався навколо двійнят, Юлі
— Що дивишся? Бачиш, я для нього стара, як ми жити тепер будемо? Нічого з тобою не станеться, йди, обслужи чоловіка, ти йому подобаєшся, я ж бачу, я бачу!!! Віра тоді втекла до сусідки і тремтіла там усю ніч. Тоді сусідка їй і ляпнула, що мати їй не рідна, що вони просто схожу дівчинку взяли в дитбудинку, Ганна ж завжди була не зовсім нормальна, біжи від неї
— Віро, обслужи чоловіка! — крикнули їй зі стійки, вона здригнулася і злякано озирнулася,
— Думаєш, що я тобі старість подарував? Дивуєшся, що я такий годинник носив простий? Так ось що я тобі скажу, не простий це годинник. Мені його батько мій віддав, коли вже став старий, як я тепер, і йому він став не так потрібний. От і тобі він тепер потрібніший. А секрет в нього простий — він допомагають правильне рішення ухвалити
— Треба нам тата до себе забрати, він погано почувається після маминого відходу. А
— Скажу тобі по секрету, Тоню, Ромко не просто так сюди ганяє, — сказала якось сусідці Валентина Іванівна. — Він, звісно, онук дуже хороший, дбайливий, чуйний, готовий усім допомагати. Та тільки в нього тут віднедавна ще й кохана з’явилася. Он там, у будинку на горі вона живе, донька олігарха місцевого. Батько в неї у від’їзді, а Ромко знову до неї приїде сьогодні
— Завтра приїде автокрамниця, Ромко мій привезе все найнеобхідніше, — гордо сказала Валентина Іванівна.
— Ось іще тобі пиріжок, смачно бабуся готує, так? Їж добре, виростеш великий! Фелікс розсміявся: — Я не виросту, ну якщо тільки в ширину, а ти давай збирайся, скоро переїжджати будемо, ми ж із мамою одружуємося, у нас сім’я! До речі, Миколо Петровичу, Марина сказала, що у вас машина в ремонті, якщо що, я вас на дачу можу відвезти й допомогти, якщо щось треба. А Ксюша з нами житиме, Марина хотіла її залишити на якийсь час, але це не діло, дитина має жити з батьками, так, Ксюхо?
— Колю, новина в нас, Маринка наша заміж зібралася, вони заяву вже подали. Весілля

You cannot copy content of this page