Життєві історії 0
— Наталю, ми, звісно, візьмемо онуків, але тут така справа, у нас з татом… буде дитина. Пам’ятаєш, ми дуже хотіли другого, але тоді нічого не вийшло, а ось тепер… — Яка дитина? У тата інша жінка? — не зрозуміла дочка, а коли зрозуміла, здивувалася: — Мамо, ти що, тобі ж вже сорок шість?
Тетяна давно прокинулася, але вдавала, що спить. Не хотіла, щоб Андрій це зрозумів. Вона
Життєві історії 0
— Бабусю, ми відпочивати приїхали, не працювати, — сказав Кирило й подивився на брата. — Ясно. Ну відпочивайте, — зачерпуючи воду з бочки в лійку, тільки й сказала жінка. — Де тут річка? Мама сказала можна буде сходити, — запитав, не відриваючись від телефону, старший онук
— Мамо, що з ним возишся, він тобі ніхто, чужий син. Ти б так
Життєві історії 0
— А от чоловік у неї — дуже симпатичний. І що він у цій Світлані знайшов? — А як вона одягається? Жодного почуття стилю! — А її прикраси! Суцільний несмак! — Мені здається, що вона взагалі не миється. Вона як прийде, такий одразу запашок з’являється
— Не можу повірити, що ти це зробила?! — Світлана з якимось особливим трепетом
Життєві історії 0
Вже будучи дорослою, я зрозуміла, що бідність сильно ранить дитячу психіку. Бідність залишає свій слід на все життя. А тоді, час ішов, але мої мрії так і залишалися мріями. На випускний вечір я не пішла, сказала, що хворію
Я виходила з магазину, коли мене зупинила жінка безпритульного вигляду. — Пані, не допоможете
Життєві історії 0
Стас привіз кавун і диню — вже з’явилися, треба ж! Ріже на дольки, всіх пригощає. Я свою тарілку простягнула: — Стасе, дякую, і де ти таку диню купив, адже ще не сезон! І прямо в мій день народження, ну й чоловік у тебе, Аліночко, для своячки постаралася
Вирішила я поїхати на дачу суботнього ранку. У п’ятницю ввечері, ти ж знаєш, ті
Життєві історії 0
— Та бліда вся, худа, руда й у веснянках. Не зрозумію, що мій Валерка в ній знайшов, каже, що Анька його — як модель струнка. А по мені й дивитися ні на що, не дай Бог онуки на неї будуть схожі
— Ну я не можу з неї, Тома, наче нормальна, а корчить із себе
Життєві історії 0
— О! Мала! — вигукнув він. — Я весь час забуваю твоє важке ім’я, чудне. — Нормальне в мене ім’я. — Та пам’ятаю. Вже пожартувати не можна! Віолетта. Римується з літом. Літнє ім’я — круто ж! Що тут робиш? Він був уже добряче піддатим. Не знаю, чому я не сказала йому в лоб, що відчуваю — я б цілком могла після двох келихів. — Ми зі Свєтою тут, на веранді сидимо
— Післязавтра він одружується, а ти так і не сказала йому нічого! — обурювалася
Життєві історії 0
— Так повірити не можу, тітка та каже, що у неї знайома в паспортному столі працювала, так у нашої Ларисочки давно вже закордонний паспорт є! Що вона не в селі, а в Туреччині щороку відпочиває, уявляєш, Клава? І що у Ларочки нашої багаті коханці жили, що від дружин нібито у відрядження їхали, а самі, значить, у нашої Ларочки прохолоджувалися
Наша Тетяна Петрівна, сусідка, як шалена, дзвонила у двері до Ніни, мало не вибиваючи
Життєві історії 0
— Квіти тобі. І ось, пиріжків напекла. Твоїх улюблених, з капустою. Я взяла згорток. Теплий. Пахне домом. Дитинством мого Володі. Тим життям, якого більше немає. — Дякую. А валіза навіщо? — Переночувати хочу. Якщо не проти. Поговорити потрібно. Серйозно поговорити
У двері подзвонили, коли я вже готувалася до сну, доїдаючи “Мівіну” із пакета за
Життєві історії 0
— Максиме, все обійшлося. Ось сиджу на дивані, вже вдома! — А я у тебе під вікнами стою, — пролунав його голос, сповнений турботи. — Вирішив, що тобі, можливо, знадобиться моя допомога. Не міг просто поїхати. Зоя підійшла до вікна, усміхнулася, і сказала: «Ну, раз так, то заходь на чай. Будемо ділити цей вечір»
Зоя їхала в старому, але такому звичному автобусі, що щодня, мов вірний кінь, віз

You cannot copy content of this page