— А ти, доню, будеш наживати своє власне майно разом із чоловіком. І давай уточнимо: ніякого «твого» спадку там немає, є мій. Хіба не так? І взагалі, з якого дива ти з мене житло вимагаєш? Іди й вимагай у свого батька, у нього теж мати з квартирою була. Олено, це навіть не обговорюється. Це моя власність, моє життя і мої бажання, — залізно карбувала кожне слово матір
— Ну просто збожеволіла, чесне слово! Іншого пояснення я не знаходжу, — бідкається Олена
— Тоді хоч картоплі мені набери. Все хочу завести такий сорт, як у тебе, кажуть, дуже смачна. Мені відра на посадку вистачить, на розвід… — Любо, давай іншим разом… Не хочу я зараз у льох лізти… Я сама тобі принесу, от завтра й принесу… Люба обвела поглядом світлицю, ніби щось шукала. Двері до спальні були відчинені. — І куди ж він подівся? От чує моє серце, десь тут він крутиться
Ризиковано, звісно, не дочекавшись темряви, йти до Зіньки — з сусідських вікон усе видно
— Знову котлети! Вдруге за місяць! Ти що, думаєш, мене як того пса на ланцюгу можна одним і тим самим годувати? — Сашко гидливо, двома пальцями, відсунув від себе тарілку. — Ні, Катерино, зі мною такі номери не пройдуть… Чого стоїш, як укопана? Давай, готуй щось нормальне. Я цю твою бурду їсти не збираюся
— Знову котлети! Вдруге за місяць! Ти що, думаєш, мене як того пса на
— Вам що, спальні мало для ваших ніжностей? Що за сором такий — лизатися прямо перед матір’ю?! От всипати б вам обом гарячих різок, щоб не кортіло прилюдно розпустою займатися! — Мамо, ну ми ж молоде подружжя, нам по статусу належить
— Мамо, що це за манера така — вриватися до нас ні світ ні
— Я там приготував твою улюблену картопельку з м’ясом, у духовці запікав, як ти любиш! А де твоя велика ложка, не підкажеш? Не можу знайти… — долинув його спокійний голос. Реакція Аліни на ці невинні слова була просто феєричною: почувши запитання про ложку, вона влетіла на кухню, мов розлючена фурія, з палаючими очима. — Ти щойно обізвав мене жирною!! Ах ти ж підлий маніпулятор
— Аліно! Я в спортзал збираюся, підеш зі мною? — гукнув Олег до дружини.
— Борщик, — з привітною усмішкою пояснила її невістка Світлана. Вона граційно зняла кришку з розписаної керамічної супниці й узялася розливати по тарілках яскравий, запашний і наваристий рубіновий бульйон. — Знаєте, це таке неймовірне задоволення — готувати зі свіженьких овочів, щойно зірваних із власної грядки. — Щось я не бачу жодної різниці, — пирхнула свекруха
— Що це таке? — Олена Володимирівна невдоволено зморщила носа і так гидливо принюхалася,
— Якийсь непотріб, а не люди, — відрізала якось Олена. Всього шість квартир у під’їзді, а відчуження таке, хоч ножем ріж. Ох, не пощастило їм із сусідами, так не пощастило… Олена тоді вже вважала себе на голову вищою за всіх тутешніх мешканців
В одному невеличкому триповерховому будинку жило кілька сімей. Будинок той був старенький, навіть мав
— Ану тихо всі! — гаркнула Таня так, що аж шибки задзвеніли. — Давайте мислити логічно і по порядку. Я обшукала всюди: в сумці, в кишенях, за тумбочкою. Гаманця немає. І що маємо? Вчора ввечері він точно лежав ось тут. А сьогодні зранку його немає. У нас що, полтергейст у хаті завівся? Домовий
Тринадцятирічний Матвій важко зітхнув, відкинув ковдру і неохоче виліз із теплого ліжка. Коли він
— Татку, я вже просто не можу дивитися на ту піцу і сухі бутерброди з ковбасою. Давай сьогодні приготуємо на вечерю щось нормальне, домашнє? — Ой, доню, я так втомився за тиждень… Хочеш — візьми і сама приготуй, продукти в холодильнику якісь є. Але дівчинка зовсім не вміла готувати! Вдома це завжди, щодня робила мама
Маринка завжди свято вірила, що в розлученні батьків винна виключно мама. Ну а хто
Я просто хочу жити як людина: купувати ще щось, окрім картоплі, кільки, макаронів та підгузків. І бодай інколи балувати нашу дитину і себе… Повір, далеко не такими шаленими сумами, якими ти балуєш себе
— Сашку, мені треба донечці підгузки купити, — тихо, майже пошепки, обізвалася Лера, боязко

You cannot copy content of this page