— Та вдома він був, макарони варив! Голодний з роботи прийшов, а ти ж вечерю так і не зготувала, — невдоволено буркнула донька. — А-а-а! Він тобі щось пообіцяв купити, щоб ти його покривала, так, доню
— Павле! Ану виходь, паразите! Я знаю, що ти в неї! Виходь, кому кажу,
Щонеділі Таня садовить доньку навпроти себе, дістає такий товстий зошит у клітинку і починає калькулювати. Скільки за тиждень на неї витрачено: харчі, частина комуналки, проїзд, інтернет, одяг, кишенькові. Підбиває підсумок і… змушує дитину ставити підпис! Уявляєш
— Ну от скажи мені, як так можна? Хіба ж у неї замість серця
— Але ж я тридцять років мовчала! Я клялася Ірині й бабі Вірі. А тепер їх нема! Я маю право хоч зараз обійняти свою рідну дитину! — з очей жінки рясно покотилися сльози. — Давай не рубати з плеча. Ми обмінялися телефонами. Будемо спілкуватися. Познайомимо Асю з її братом і сестрами. Влітку житимемо поруч, онучок няньчитимемо… А там, дивись, при нагоді
— Асю, ну хоч би на вихідні приїхала, чи що? Так я вже скучила
— Підвели ви мене. А я на вас так розраховувала. Думала — і стіл накрити допоможете, і подарунок хороший дасте. А ви… Розчарували! Піду до Людмили. У неї й пенсія більша, і син у столиці живе. Її запрошу замість тебе, раз ти захворіла
Мама подзвонила саме тоді, коли Дарина гріла в мікрохвильовці вчорашній борщ. Кришка контейнера запотіла,
Добре, що тепер молоко в пластику роблять, — встиг подумати Роман, осідаючи на підлогу. — Була б скляна — точно б кінець був на місці
— Куди преш, невігласе, повилазило чи що?! — пролунало так лунко, що аж касирки
— Повісь на холодильник амбарний замок! Двадцять п’ять років я вас годував, а тепер ти мені тарілку борщу жалієш?! — Своїх дітей ти годував! — не вгамовувалася дружина
Той вечір починався як сотні інших. На плиті млів свіжий борщ, за стіною щось
— Спечи налисників, свічечки на стіл постав, ну і, ясне діло, пляшечку вишнівки дістань. Романтичний вечір, чула про таке? А як свічок не маєш, то я в церкві куплю, вони там недорогі, — не вгамовувалася стара, наче говорила про прополювання буряків
— Ти б, Демко, чоловіка свого хоч раз як годиться зустріла… — слова матері
За останній рік я переказала свекрусі суму, що дорівнювала трьом моїм місячним окладам. А Діма на додачу подарував матері на ювілей дорогі золоті сережки, куплені з моєї ж картки, ще й підніс це як свій особистий подарунок
Коли багато років безупинно тягнеш на собі віз сімейних обов’язків, одного разу просто сідаєш
Тимко просто марить дідусем. Але в нас, на жаль, у наявності лише бабусі. — А мої онуки дуже далеко звідси, — з гіркотою мовив покинутий під кленом дідусь. — Приїжджають украй рідко. Тому… я був би дуже радий, якби зміг замінити Тимофію дідуся. — Тоді ми заберемо тебе додому! — безапеляційно заявив малий
«Дідусі бувають різні, добрі, старі і променисті!» — виспівував мій Тимко, зосереджено колупаючи лопаткою
— Діаночко, дитино, — гучно, щоб усі чули, почала бабуся Галя. — Я обіцяла щороку дарувати тобі однакову суму, щоб на вісімнадцять років ти мала солідний капітал. Але цього року… Вона відкрила гаманець, дістала купюри, демонстративно перерахувала їх і поклала на стіл. — Тут рівно чотири тисячі п’ятсот п’ятдесят гривень. Чотириста п’ятдесят гривень ми змушені були заплатити за таксі, бо твій тато відмовився нас привезти. Тож, вибачай, цього року отак
Кажуть, що справжнє обличчя родини видно не на гучних весіллях чи хрестинах, а в

You cannot copy content of this page