— Вранці корову видій і віджени до стада. Раз уже в невістки записалася. — Добре, — лупала очима Василина. — Будильник поставлю на четверту ранку, бо просплю. — Не треба мені тут тарабанити будильниками, — зажувала губу Барракуда. — Як хочеш, так і прокидайся. Я в твоєму віці вставала о третій, хліб пекла, пироги — і корову встигала видоїти
“Ой, та ти з глузду з’їхала, дівчино, якщо зібралася за Тимка Гнатюка заміж.” Так
— Немає в мене нічого, мамо, — голос зірвався на здавлений хрип. — Ні грошей, ні бізнесу. Я вклала все в розширення і прогоріла. А ті залишки, що були на рахунках, Артем зняв і втік. Я навіть київську квартиру продала, щоб борги роздати. Я банкрут, розумієш? Мені самій жити нема за що
Сонце пекло так, що марево над полтавськими грядками аж тремтіло, але Віку раптом кинуло
Але від того, що шкварчало на сковорідках, мене ледь не вивертало. Усе пересмажене до чорноти, на якійсь старій, гіркій олії (і де вони її тільки відкопали?!), неймовірно масне й абсолютно неїстівне. Я давилася тим, що готувала собі заздалегідь, або перебивалася бутербродами, аби тільки не торкатися їхніх кулінарних шедеврів
Я досі пам’ятаю той день, коли ми вперше переступили поріг нашого нового дому у
— О, прокинулася, Оксанко! Доброго ранку. А я тут тихенько, ви спіть, я не заважатиму. У вас же в холодильнику пусто-гілісінько. Дай, думаю, привезу дітям нормальної їжі. Андрійко ж гречку з молоком любить, зараз швиденько зварю
Оксана здригнулася й розплющила очі. Її розбудив не набридливий будильник і не теплі обійми
— Якщо є на небі Бог, Марічко, він сам розбереться, де добро, а де зло. Як вирішить, так і буде, — зітхнула мати. — Якщо Бог тебе засудить, то нехай і мене заодно. Разом ті муки прийматимемо. — Ми з тобою своє пекло вже на землі відбули, доню. Чого нам іще боятися? Забудь усе. І просто живи
«Я ж вас усіх тут зараз заколисаю!» — цей хрипкий, злий крик розірвав тишу
«Допоможи, доню, старенькому татусеві, бо їсти нічого і ходити в чомусь треба». — І вона, уявляєш, допомагає! Переказує йому щомісяця гроші, одяг он який замовляє, час від часу доставку продуктів йому додому оплачує
— Леро, а це ще що за фокуси? — Ганна Дмитрівна здивовано підняла брови,
Глибокий яр гілкувався, як велике дерево, розкидаючи урвисті береги. Славко геть перестав орієнтуватися. Він витяг телефон і навмання почав набирати хоч якісь служби. Екран раптом потемнів і згас. — Що за чорт
Він сказав: «Я ненадовго». І поцілував дружину в щоку так буденно, ніби пів години
— У нас усі нормальні, розумні, розвинені. Це твоя провина, це ти в нашу сім’ю принесла зіпсовану генетику. У тебе матір п’є, от і маєш наслідки
— Я просто в голові не вкладу, як ти з ним досі живеш. І,
— Он як заговорила тепер. Ми з батьком винні, що не так виховали? То не залишали б дитину нам, раз ми погані. Взяли б із собою. — Мамо, ти ж знаєш: ми не могли інакше. — Тоді й не треба нас винити
— Мамо, Богдан з нами їхати не хоче. На кухні пахло печеною картопелько з
Кому сказала?! Пакуй речі! Свої і малого. Було в мене троє доньок, буде четверта. Не повинно так бути, щоб людині нікуди було піти, коли біда в двері стукає! І нікому не дозволено чуже життя нівечити! — Тьотю Галю, та навіщо вам ці проблеми? Він же вам життя не дасть! Буде нерви робити! — А хай тільки спробує
У тісній кімнатці пахло теплим молоком і дитячою присипкою, але з коридору все одно

You cannot copy content of this page