— Я… бабуся. Тетяна Василівна. Млинці ось діткам привезла, — я ніяково простягнула пакетик. — Перепрошую, але в дітей затверджене Оленою Миколаївною нутриціологічне меню. Без глютену, лактози та рафінованого цукру. Млинці виключені. — Вона навіть не потягнулася за гостинцем. — І в нас за графіком година когнітивних ігор. Олена Миколаївна попередила, що візити — тільки за погодженням
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною,
Чому борщ стоїть неторканий? Чи ти на спеціальне запрошення від пана президента чекаєш? Богдан гучно ковтнув слину, набрався сміливости і, дивлячись матері просто у вічі, випалив: — А от не буду я ваш борщ на вечерю їсти! Хоч що зі мною робіть — не буду, і крапка! На обід — будь ласка, а на вечерю — ні
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні
Дорослого кнура у хаті поселити і доглядати за ним? Ну вже ні! Краще тоді самій. А який сенс жити з мужиком і всю роботу самій робити? — Ти все схожого на Вовку шукаєш? Не знайдеш, Олю, і Мишко втече, сполохаєш ти його
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від
— У нас у родині всі з вищою освітою! — кричала вона в трубку. — Ніяких ПТУ і коледжів у нас зроду не було! Навіть мої батьки інститути позакінчували, хоча які тоді важкі часи були! А ти Мирославу в коледж запхнула? Тобі не соромно? Це ж ганьба на весь світ
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив
— Мені просто образливо! Ми обоє спини гнемо, ти жодної підробітки не відмовився за ці місяці, а Арсеній забороняє працювати дружині. По ресторанах водить, усі вихідні в роз’їздах. Я ж чула, як він міркував: «тільки дурні працюють без вихідних
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! —
Потім почалися допити. Що саме робив лікар. Скільки тривав огляд. Як він на неї дивився. Чи торкався «довше, ніж треба». Ірині стало по-справжньому гидко. Не від лікаря — від того, як людина, з якою вона жила і будувала плани, раптом почала бачити в ній не дружину, а об’єкт якихось брудних фантазій
Я вже давно помітила одну дивну річ. Шлюби іноді розвалюються не від великих потрясінь.
— Ти подивися на неї, мамо! З’явилася столична штучка. Уся в шовках, при грошах. А рідний брат на воді й хлібі сидить! Хоч би раз копійку привезла, допомогла сім’ї
Я тільки зняла пальто в передпокої, коли з кухні донісся гучний гуркіт. Вова грюкнув
Бери лосося. Сам засолю як треба! У магазині такого не купиш. — А скільки? — розглядаючи охолоджену рибу й цінники на неї, спитала я. — Ось цей шматок і бери! Жирненький, — Юрій показав на апетитний шматок переді мною. — Але тут кілограма півтора! А то й на два! — мої брови злетіли майже до зачіски. — Це дуже дорого
Бери лосося. Сам засолю як треба! У магазині такого не купиш. — А скільки?
— Тепер я тобі ніхто. — Ви бабуся моїх дітей. — Це так. Я про тебе. Я не зрозуміла, чого вона чекає. Вона поклала долоню на стіл і спитала: — Ти не забороняй мені називати тебе донькою. Хоча б іноді
Я думала, що вранці вона подзвонить. Скаже: не поспішай, у всіх бувають помилки, заради
А якщо мама купувала ковбасу, це взагалі перетворювалося на театр абсурду: він міг виміряти її лінійкою, щоб перевірити, чи не відрізали ми собі зайвий міліметр. Виявиш «нестачу» — готуйся до тривалих, принизливих допитів, а то й до чогось гіршого
Я досі пам’ятаю той глухий, важкий звук, із яким повертався ключ у замку старої

You cannot copy content of this page