— Я священника кликала, все освятили. Кілька років квартира просто стояла пусткою. А потім я взяла кредит, зробила свіжий ремонт. Там світло і чисто! Немає ніякої поганої енергетики! — Ви при своєму розумі, Аліно?! — мене нарешті прорвало. — Яка енергетика, коли в мене вночі привиди гуляють?! Як мені тепер тут жити? Я з’їжджаю! І якщо ви порядна людина, то повернете мені гроші та заставу
Той дзвінок розділив моє життя на «до» і «після». Я саме ставила на плиту
— Приїжджайте до нас! — випалила Надійка, ледь стримуючи ридання. — Я так хочу вас побачити! Вона готувалася до його приїзду, як до найбільшого свята. Напекла улюблених пирогів із вишнями. — Мамо, а хто цей дідусь? — питала старша донька. — Людина, яка стала для мене цілим світом
— Ну за що мені така кара… — крізь зуби цідила матір, міряючи доньку
— Дорогенька, а в тебе часом ромської крові в роду не було? Якась ти аж надто чорнява, як на наших, — примружилася тітка того самого дня, коли Андрій уперше привів кохану знайомитися з родиною. — Ні, просто мій тато родом із півдня. А вас що, так дратують смагляві люди? — не розгубилася тоді ще юна дівчина
— Раїсо Павлівно, такий «гостинець» мені й задарма не треба! Йому місце на смітнику,
Робота — це коли людей рятуєш! Коли користь приносиш! А не коли в білизні перед камерою крутишся! — Я не в білизні кручуся! — А в чому? У вечірніх сукнях? Не сміши! Я знаю, що це за «комерційна зйомка»! Нічні метелики так себе називають
У маленькій кухні панельної квартири на околиці міста, де на підвіконні цвіли фіалки в
Поговорила невісточка зі своєю мамою, моєю колишньою свахою, і почалося… — Якщо ти нормальний батько, якщо в тебе є серце, ти мусиш переписати свою половину на дитину! — безапеляційно заявила сваха просто в лице Дмитрові. — Дівчинці ще рости й рости! Ти що, думаєш, на твої жалюгідні аліменти її на ноги поставиш? Куди нам виїжджати
Олена Вікторівна важко зітхнула, наливаючи собі чаю. За вікном накрапав дрібний дощ, а на
Виявилося, що наша дорога свекруха вирішила ту дачу здавати чужим людям! А що, місце гарне, попит є, гроші платять пристойні. Але ж… Ми б і самі їй платили! І навіть ті самі гроші, не шкода, можливість є. Чому треба було робити з цього таємницю? Вона ж чудово знала, що ми шукаємо варіанти на літо, ми ж говорили, натякали, так сподівалися
— Цьогоріч винайняли будиночок аж під Вишгородом. Місце, звісно, розкішне: поруч тихе озеро, сосновий
— Звісно, добре тобі! — з гіркотою кинула вона. — Діти в тебе здорові, донька заробляє. Ти їй і весілля відгуляла, і сина вчиш, тепер он із житлом помагаєш. Зате мене трусиш, як ту грушу, вимагаючи борг! Нормальним людям рідня помагає безкорисливо, а мені власна сестра — під розписку! — Я просто стояла і кліпала очима, — обурюється Тамара. — От вам і маєш! Виходить, я мушу забути про батьківську спадщину, яку роками не чіпала
Кожен, як то кажуть, живе на те, що сам чесно заробив. Саме такої думки
— Це не домовик, донечко. Домовик би речі ховав та по ночах тупав — це так, він любить, особливо коли новий мешканець не привітався. Ти з ним помирися, це неважко. А от фотографію перевернути, ключ покласти — це не його рука. Це Тамара. — Яка Тамара? — Тамара Василівна. Попередня господарка. Вона в цій квартирі сорок років прожила
Ганна орендувала квартиру дешево — двокімнатну в старому будинку в провулку біля Андріївського узвозу,
— Вони — брехня, Соломійко! Чуєш? Брехня! А я — справжній! Моя рука — тепла! Мої сльози — солоні! Так, я не вони. Я незграбний, у мене підгоряють млинці, я геть не вмію плести тобі косички! Але я живий! Я тут, поруч! І я люблю тебе! Я не віддам тебе їм! Я плакав. Я просто кричав від безсилля і болю, вихлюпуючи на неї всю свою незграбну, відчайдушну любов
Мені судилося стати батьком у двадцять два роки. Звісно, не з власної волі. Я
— Хочеш — переїжджай сама, — заявив чоловік днями. — Я туди не піду. Ні за яких обставин. — Що значить «сама»?! — вибухнула Таня. — Я що, мати-одиначка? Ми сім’я чи хто?! У нас дитинка скоро зʼявиться, Сергію! — Якщо переїдеш, — вперто, дивлячись їй просто в очі, повторив чоловік, — то будеш тією самою одиначкою. Аліменти платитиму, з дитиною бачитимуся, але жити там не буду
Одне просте запитання: «Ну що, ви з чоловіком уже переїхали?» — діє на Таню

You cannot copy content of this page