Життєві історії 0
Чого розкисла?! Не приїдуть? І не треба! Самі відсвяткуємо! Валентино, кидай оті краплі і біжи по чоловіка! А ти, Нінель, йди чепурися. Нафарбуй ліве око густіше за праве, як ти завжди робиш, і буде гармонія! Скільки ми разом, а ти від мене тільки дурощі перейняла. Хіба так дітей виховують? Не можна дитину все життя за спідницею ховати
— Ніно, я тобі тарілки принесла, як ти й просила! А стільці Микола трохи
Життєві історії 0
Допомога — це привезти свіжих продуктів, викликати лікаря, найняти доглядальницю, оплатити хорошу палату. А розчинення — це перекреслити себе як особистість. Приймати вибір батьків. Якщо мама чи тато при ясному розумі відмовляються від переїзду, ходунків, не хочуть пити ліки — це їхнє право
«А я своїх батьків у будинок для літніх людей здав. І коли родичі чи
Життєві історії 0
Тетяно Вікторівно, ви не беріть до серця. Просто вам треба якось… м’якше виглядати, чи що. У вас обличчя таке суворе, люди зараз такого бояться. «М’якше виглядати». Тобто, коли тобі кажуть, що ти стара дурепа, винна ти — бо недостатньо зручно виглядаєш для чужого хамства
Мені 56. Знаєте, до минулого року я була абсолютно впевнена, що життя — це
Життєві історії 0
— Мррр? Відкриваючи очі, Олена точно знала: Пончик сидить поруч, уважно дивиться своїми бурштиновими очима і чекає. Хтось би сказав, що він просто хоче їсти. І, мабуть, мав би рацію, але лише частково. До миски кіт Олену не кликав, поки вона не вмиється, не прийме душ і не заварить собі свіжого чаю. І тільки після цього можна було делікатно натякнути на сніданок
— Пончику! Ну ти й нахаба хвостата! Я ж тебе вже годував! Ти скоро
Життєві історії 0
— Не тримай на нього зла, дитино, відпусти з Богом. Не кожному така сила духу дається, а нам от далася — значить, витягнемо. А тією образою ти тільки своє серденько на шматки поріжеш. Забудь і прости, — примовляла баба Віра, тихенько заколисуючи немовля
Сонце вже хилилося до заходу, заливаючи старенький дерев’яний ґанок теплим, медовим світлом. У повітрі
Життєві історії 0
У будні я працюю диспетчером, а ночами і на вихідних — печу торти на замовлення. Гривень би вистачало з головою, якби я не мала звички ділитися. Але я ділюся
— Мамочко, ну будь ласка, не треба так вбиватися… — видихнула я в слухавку,
Життєві історії 0
Вона на власні очі бачила там море, розкішні пальми і справжні апельсинові сади, про які потім із захватом розповідала Дмитрові. Він слухав ті розповіді, розкривши рота, і пухнув від гордості. Бо з довготелесої смішної дівчинки Наталя виросла у справжню красуню. Синьооку, кучеряву, з відкритою усмішкою
— Ти вже вибач мені, Наталко. Не люблю я тебе більше. От просто як
Життєві історії 0
— Ще чого! Чужі вони вам! Щоб і не думали з тим кодлом водитися! — Мамо, ну як же? Батько ж у нас один… — не розуміла дівчина, чому діти мусять нести хрест за дорослі гріхи. — Тобі соромно має бути, Катерино! Кого ти батьком кличеш? Того зрадника, що кусня хліба вам жодного разу не передав
— Катре, ти мені ще довго жили витягуватимеш?! Чого сапа в кутку нудьгує, а
Без категорії 0
— Лідусю, танцюй! — він радісно розмахував телефоном. — З якого це дива? — буркнула Ліда, все ще не в гуморі. — Від Артема звістка! Переводять його! До Києва! Будуть тепер усі разом, поряд із Марічкою. Та й нам, мати, час пакувати валізи! Засиділися ми тут. Там онуки, життя вирує. Він каже, якщо нашу і батьківську хату продамо, якраз вистачить на квартиру в їхньому районі. Ну, що скажеш
— Кльопо, ну май же совість, воруши лапками! У нас сьогодні ще купа справ!
Життєві історії 0
Ірина Павлівна якраз смажила котлети із залишків дешевого фаршу, щедро розбавленого хлібом, коли її телефон на підвіконні буквально вибухнув дзвінком. На екрані шалено блимало: «Алла». Жінка неквапливо вимкнула газ, витерла руки рушником і натиснула кнопку. — Ти зовсім з глузду з’їхала?! — голос доньки злетів на фальцет, із динаміка лилася чиста істерика. — Доброго здоров’я, Алло
— Мамусю, ну скинь до п’ятниці хоч трохи, га? У мене тут такий курс

You cannot copy content of this page