Рідне Слово – Сторінка 70

Життєві історії 0

У якийсь момент їй здалося, що чоловік віддає Богові душу, і вона, кинувшись на коліна на цій пустельній трасі і піднявши руки до неба, стала кричати: — Господи, почуй мене, благаю

З самого ранку Надя відчувала той особливий, піднесений, “валізний” настрій, який буває лише в

Життєві історії 0

— Вода, мов парне молоко. Гріх не скупатися, — сказала Оксана м’яким голосом і, посміхнувшись, легкою ходою пішла розпеченим піском. — Обережно, друже! Рот закрий! — захохотів Микола, штовхаючи Василя в плече. — В Оксани наречений є. Він тракторист, друг нашого старшого брата Андрія. Степаном звуть. Серйозний, дорослий. Не рівня нам із тобою. Весілля в них у серпні

Пів століття минуло, мов одна мить, але ця історія й досі живе в народних

Життєві історії 0

Продали свої однокімнатні, купили трикімнатну, аби в дівчат були свої кімнати, обставили, придбали не так давно й по машині — і Катя, і Дмитро за кермом. По суті, вони жили добре, душа в душу. Дівчатка швидко стали вважати одна одну сестрами, іноді, бувало, звісно, і сварилися, і чубилися. Хто ж без цього зростає?

«Я б обов’язково подарувала, тільки ж мені дарувати нічого?» — так висловилася про ситуацію

Життєві історії 0

— Наша ж іменинниця — така господиня, що й годі! Курку спалила, дитину заспокоїти не може, стіл не накритий, — перераховувала свекруха, звертаючись до збентеженої свахи. — Двійку тобі ставлю за виховання доньки

— Наша ж іменинниця — така господиня, що й годі! Курку спалила, дитину заспокоїти

Життєві історії 0

За місяць до свого відходу мати чоловіка заговорила про заповіт, мовляв, Олі — цю двокімнатну, а однокімнатну, яка дісталася від родички, — тобі, Ірино. — Ні, не синові моєму, а тобі, — повторила старенька, і Оля кивнула: все правильно. — Він пальцем не поворухнув заради матері, а ти — людина, — сказала зовиця. — І знаєш, що скажу… мій братик тебе не вартий

Ірина розповідає про свою покійну свекруху: “Непогана вона тітка була, між іншим. Особливості та

Життєві історії 0

— Ніночко, як тобі мій подарунок? — Ой, Світлано Євгенівно, я в цій метушні зовсім про нього забула, добре, що нагадали. Закінчу з посудом і подивлюся. Свекруха кивнула і подивилася на сина, який задумливо роздивлявся котлету на тарілці

— Це тобі, Ніночко, подарунок від мене, — свекруха простягнула коробку і лагідно всміхнулася.

Життєві історії 0

— У тебе чудові жінки, ти люби їх, бережи. Важко це — любити й берегти, втратити набагато легше, але інших таких не знайдеш. Сім’я — вона найдорожче, що є в людини

Колись ми мешкали разом із моїми батьками у старенькому будинку, що стояв у межах

Життєві історії 0

— “Дорога Вірочко!” — читає вголос. — “Отримала твій лист, дуже зраділа. У нас тут усе по-старому — робота, дім, онуки…” — А дата яка? — цікавиться Олег. — 1987 рік… — Галя перевертає аркуш. — Підписано “Твоя Тамара”. — Значить, листи тридцятирічної давності

— Галю, ну скільки можна порпатися в тих папірцях! — Олег вкотре зазирає до

Життєві історії 0

Мовляв, він мені аліменти на доньку платить, а я на них по морях роз’їжджаю, о жах! Без дитини! Як я могла, і таке інше. І йому навіть думка не ворухнеться, як я можу роз’їжджати по морях на ті величезні п’ять тисяч на місяць, які він платить

Моя добра знайома, Ангеліна, людина світла і працьовита, називає “виттям на болотах” хвилю незадоволення

Життєві історії 0

— Ох, гріхи мої тяжкі! – промовила Клавдія, накидаючи на велике блюдо вишитий рушник. – І адже скажуть, що я жадібна! Зачекай! Вона вибрала пару пиріжків і наздогнала хлопчиська. — На! І щоб я тебе у дворі не бачила! Свято в нас! Сиди тихенько в себе, поки мати з роботи не прийде! Зрозумів?

— Іди геть!!! Я тобі кажу – йди! Чого ти тут вештаєшся?! — Клавдія