— Галино Петрівно, підйом! — будила я свекруху о п’ятій ранку. — Хто рано встає, тому Бог подає! У нас сьогодні за планом тридцять банок ікри кабачкової! Ми скуповували в сусідів відрами огірки, помідори, перець. Я знайшла в інтернеті сто двадцять п’ять рецептів лечо й аджики. Змусила її згадати забутий рецепт «тещиного язика» з баклажанів, закатували по п’ятдесят банок на день
Сварка почалася через дрібницю. Через мою пропозицію викликати клінінгову службу перед приїздом моїх батьків.
— І куди діваються гроші, яких, начебто, Ані бракує весь час? А ще я замислилася: адже й забавки онука пропадали, ті, що нові. Я якось на прохання колишньої невістки на лікарняному з хлопчиком сиділа, не побачила я в ігровому куточку нічого з того, що купувала останнім часом. Це як? Забавки теж на гроші обернені, через ту ж групу продала? Занадто спритна
— Я абсолютно не скупа, онука свого люблю! Але з подарунками для нього тепер
— Що ж, весілля не буде? — аж зойкнув Денисів друг. Він уже переминався з ноги на ногу в очікуванні святкування, а тут такі новини. — Може, ми тоді просто відсвяткуємо? А розпишемося потім? — несміливо запропонував наречений. — Кафе ж у нас уже оплачене. — Та нащо нам те свято без свідоцтва про реєстрацію шлюбу ?! — наречена була готова впасти, як підкошена
— Мамо! Де обручки?! — Оленка вибігла від реєстраторки, залишивши нареченого стояти розгубленим. Цей
— Знаєш, треба б дядька Петра покласти в лікарню, у нього ж проблеми з тиском, — капала Тетяна на вуха синові. — У порядку черги буде довго, та й ставлення до пацієнта може бути різне. А в тебе ж теща у лікарні працює. — Але я не можу постійно її просити за всіх наших родичів, — намагався відбитися Влад. — Теща вона класна, але ж і її можливості обмежені
Світлана, як то кажуть, докладала всіх зусиль, аби мати добрі стосунки зі сватами. Зятя,
Антоніна Петрівна вправно відокремила від курки соковиті, м’ясисті гомілки й стегна, хрустку шкірочку з хрумкотинками, апетитну грудку — і акуратно переклала це все на тарілку сина. На блюді залишилися скромні крильця, кістлява спинка, шия та лапки. — Інно, частуй дітей, — сказала свекруха, відсуваючи блюдо на середину столу, пропонуючи їм залишки бенкету.
Антоніна Петрівна стояла біля плити й з любов’ю знімала з дека рум’яну, шиплячу курку.
— Ти моя рідна дочка. У вас три квартири. Одну треба віддати нам із Вірою. Це справедливо. Ірина відчула, як усередині все стислося. Віддати квартиру. Просто так взяти й віддати те, на що вони з Олегом витратили роки життя. — Мамо, ти не можеш цього вимагати… — Можу! — мати зробила крок ближче. — Я твоя мати
— Ти зовсім про сім’ю не думаєш, — мати стояла на порозі Ірининої квартири,
Село Липівка всередині січня мало такий вигляд, ніби його витесали з криги. Тонкі стежки, сірі дахи, рипучі тини — усе здавалося завмерлим, крім однієї хвіртки, де старенька Марта Петрівна щоранку розчищала сніг. Ніби хотіла довести: ще тримаюся, ще можу
Село Липівка всередині січня мало такий вигляд, ніби його витесали з криги. Тонкі стежки,
Я спекла «Наполеон», насмажила котлет, накрила стіл як на весілля. Ходила, як дурна, кожні п’ять хвилин у вікно виглядала. Дзвінок! Відкрила двері з усмішкою до вух: — Ну нарешті! Проходьте, роздягайтеся, зараз вечеряти будемо! Віка — довга, худа, з чубчиком на очах — подивилася на мене, як на таргана. Матвій ховався за сестру
Я чудово розуміла, у що вплутуюсь: збиралася заміж за чоловіка з «причепом» — двоє
— Мамусю, Вітя — вегетаріанець! — гордо промовила донька. Це прозвучало, наче «Вітя — кронпринц, спадкоємець престолу, який вшанував нас своєю присутністю!» — Тоді макарони без котлет! — швидко зорієнтувалася Ніна Степанівна. — Можна, із сиром! — А чи немає у вас чогось рослинного? — поцікавився Віктор. — Із рослинного тільки, на жаль, олія. Але, гадаю, це Вас не влаштує
— Мамо, це Вітя: ми вирішили пожити разом! — радісно промовила донька, тримаючи за
Зараз кухня стоїть нова, біла, з підсвічуванням. Двері до санвузла — дуб, із матовим склом. Сергій після роботи не затримується. Прибігає, цілує в щоку, запитує: «Що завтра клеїмо: шпалери чи плитку?» Барсик спить на новій кухні, на теплій підлозі, і муркоче так, що чутно в сусідній кімнаті
Двадцять сім років я прожила з Сергієм. Чоловік — хоч куди: не п’є, не

You cannot copy content of this page