Життєві історії 0
— Олю, ти зовсім чи що? Чому тарілка брудна? — Тому що ти її не помив. Прислуги немає. У мене діти за собою посуд миють, а ти, дорослий чоловік, переломишся? Зі шкарпетками біля ліжка Оля теж боролася мовчки. Не прибрав у кошик — шукай на вулиці. Щоправда, Мишко схаменувся тільки тоді, коли чисті шкарпетки закінчилися
— А ти не боїшся ось так одразу на чоловіка насідати? Сполохаєш же, втече
Життєві історії 0
— Ні, все-таки неправильний у тебе кіт, Олено, — Іван прицмокнув. — Розбалувала ти його. Корм купуєш, а він його й не їсть, ласощі всякі. Він що, дитя мале? Кіт — це кіт. Він повинен їсти рибу, а ще краще мишей ловити. Ну нічого, ось ми з тобою одружимося, я навчу його, як бути справжнім котом
Олена Семенюк страшенно хотіла заміж. Усі її подружки давно відгуляли весілля, одна вона залишилася.
Життєві історії 0
— Оленко, ти не повіриш, — продовжила Настя, її голос зірвався. — У Вадима є син. Від тієї жінки. Йому шість років, він цього року до школи йде. І я нічого не знала! Ні-чо-го! А Лариса Петрівна весь цей час з ним спілкувалася, з його матір’ю зустрічалася, подарунки йому купувала. А нещодавно, після того як я все дізналася, поставила його фото на заставку в телефоні
— Олено, я її ненавиджу, — поділилася з подругою Настя, і її голос тремтів
Життєві історії 0
— Нахлібниками у старшого синочка бути не захотіли, — посміхається Галина, — так що продали свою трикімнатну квартиру, дали грошей доньці, та ще й будиночок купили симпатичний в Одеській області. Тільки… тільки свекруха за всіма цими матеріальними клопотами зовсім забула про свою маму
— Ми, каже, тобі не довіряємо, ну хіба це не смішно? — розповідає Галина
Життєві історії 0
— Сиджу, на годинник дивлюся, а їх усе немає й немає… Уже серце не на місці. Ось і почала дзвонити і в село їхнє, а потім і в лікарню… Ось мені й повідомили… Жах якийсь, Антоне… Що тепер буде з діточками? — Дітей не кину, – сухо відповів Антон пошепки
Антон був щасливий у шлюбі недовго. Три перші роки, не більше. Потім став помічати
Життєві історії 0
— Тепер сідай і шукай в Інтернеті, як приготувати для чоловіка найсмачніший борщ. А як знайдеш – ласкаво прошу до плити! – поблажливо посміхнувся чоловік. — Інгредієнти в тебе вже є, не дякуй! Я на роботу, повернуся годині о сьомій. І дуже сподіваюся, люба, що чекати на мене будеш не тільки ти, а й каструля ароматного борщу
— Ну ви хоча б стукати навчіться! Ми дорослі люди і маємо повне право
Життєві історії 0
— Наталю, та май же совість! Звідки в моїй квартирі могла взятися твоя шафа? Усе, що тут є, — моє, і нічого, крім твого мотлоху, тобі тут не належить. — Та ви що? А нічого, що ми ці меблі з Артемом для малюка купували? Чи вам це невідомо
Під суворим поглядом свекрухи, Наталка збирала свої речі. Ані сльозинки, ані жодної іншої емоції.
Життєві історії 0
Ірина сиділа і дивилася на мамину спину. На цю маленьку жінку, яка справді виростила трьох дітей, працювала на заводі, варила борщі і латала шкарпетки. Яка ніколи не скаржилася, не просила допомоги, не говорила про свої почуття
У двадцять сім років Ірина думала, що материнство — це інстинкт. Щось таке, що
Життєві історії 0
Напевно, це був злий рок: травма у Борі була точнісінько така, як у дочки. — Ходити він ніколи не зможе, — сказали лікарі. Боря був похмуріший за хмару. Не розмовляв ні з Ірою, ні з Лізою. Лише раз кинув: — Це все ти винна! Приспічило тобі поговорити
Червоним було все – затьмарене небо, відблиски на шибках, навіть шкіра здавалася червоною, і
Життєві історії 0
— Ви не дали мені договорити! — докірливо зазначила Лариса Олександрівна. — Гостей буде двісті. З них сто дев’яносто — з нашого боку. З вашого, виходить, вісім плюс вас двоє
Ірина Василівна стояла біля дзеркала і крутила в руках вішалки з сукнями, думаючи, яка

You cannot copy content of this page