Рідне Слово – Сторінка 75

Життєві історії 0

Уяви: я тут, на дачі, зовсім сама. До мене в гості приїжджає найкраща подруга, а за компанію привозить свого симпатичного розлученого брата. Потім подрузі раптом «терміново» треба по справах, вона їде, а я спокійнісінько залишаюся ночувати в хаті з цим чужим тобі мужиком. Увечері ми з ним мило п’ємо ігристе біля каміна, а зранку він у самих лише плавках по-хазяйськи розгулює нашим газоном і засмагає пліч-о-пліч зі мною. Ну?! Якою б була твоя реакція, га

— То виходить, ти на дачу цими вихідними не їдеш? — Только зазирнув до

Життєві історії 0

— Доню, це мій спадок, і я маю повне право ним розпоряджатися. Так, житиму пів року там, пів року тут. І ні, постійно я ніде не сидітиму, і вас із зятем до себе не пущу. Працюйте, складайте копійку до копійки, наживайте своє. Дідусь обіцяв? Я казала? Але ж дід заповіту не залишив, а я… я просто передумала

— Не розумію я твою маму, от чесно, не розумію, — скрушно хитаючи головою,

Життєві історії 0

Тітка Світлана пекла той пиріг усю ніч! Старалася! А ти при всіх людях заявляєш: «Фе, це схоже на підгорілу підошву!» Уявляєш, як їй було прикро? — Але ж це правда! — вперто хитала головою дівчинка. — Ви з татом самі вчили: правда — це добре. І пахло там справді дивно

З самісінького дитинства Оленка не вміла тримати язика за зубами. Точніше, страждала від цього

Життєві історії 0

Вона куховарила: готувала улюблені страви Ольги Дмитрівни — тушковану капусту з чорносливом, пироги з картоплею, густі наваристі борщі. Свекруха їла із задоволенням, нахвалювала сестру, а на мої котлети й запіканки навіть не дивилася. За стіл усі сідали тоді, коли це було зручно Марині

Я стояла посеред власної кухні, тримаючи в руках скляну банку з написом «Аджика домашня»,

Життєві історії 0

— Катрусю, маю тобі дещо сказати. Я при надії від Гліба. Донька завмерла з чашкою в руках. — Від одруженого? Мамо, ти при своєму розумі? Тобі під сорок, ти на двох роботах працюєш, а він свою дружину не кине! Ти вирішила ще одне немовля на світ пустити

Аллі було лише сімнадцять, коли вона вискочила заміж за Сергія. Просто зі шкільної лави,

Життєві історії 0

— Ви о шостій ранку встаєте і каструлями гримите на всю хату! — А Світланка по ночах у телефоні сидить, хіхикає з кимось у темряві, екран на всю кімнату світить. А вдень спить до обіду, — підхопила Ніна Павлівна, анітрохи не знітившись. — Роботяща дівка, нічого не скажеш

— Ти знущаєшся з мене? — Костя спересердя жбурнув ключі на тумбочку, аж ті

Життєві історії 0

У бабусі Миколи — шанованої в родині жінки — був великий ювілей. Вісімдесят років! На велике родинне свято з’їхалася вся рідня з різних куточків України. Христина з чоловіком та Михасем теж приїхали, незважаючи на недавній скандал — не могли ж вони образити стареньку. Ніна Федорівна теж була там, але трималася осторонь. До невістки не підходила, на онука не дивилася, уникала зустрічатися поглядами. У повітрі висіла важка напруга, та заради іменинниці всі вдавали, що все гаразд

Бувають у житті такі дні, коли опускаються руки. Осінній ранок, за вікном сіра мряка,

Життєві історії 0

Своє сорокаріччя Борис зустрічав у компанії матері та старшої сестри Ольги. Оля, яка рано вискочила заміж, розлучилася і тепер сама тягнула дитину на двох роботах, дивилася на брата із заздрісною жалістю. — Ну що, братику, з ювілеєм, — гірко підняла вона келих. — Сорок років. А ні сім’ї, ні дітей. І вже не буде, мабуть… — Олю, не починай, — шикнула матір

Тамара Степанівна сиділа біля вікна, але думками линула в ті часи, коли була молодою

Життєві історії 0

— Мамо… мамочко, мені треба до Сашка… — Рита влетіла в хату, заливаючись гіркими сльозами, і тремтячими руками почала перевдягатися. — Іди, донечко, іди, — мати тихо дістала зі скрині чорну хустину і простягнула їй. — Яке горе страшне… Звісно, проведи його в останню путь. Золота була дитина, світла душа. Царство йому небесне. Хустину лишень пов’яжи, так годиться

Знаєте, буває так: дивишся на своє життя, і наче все склалося якнайкраще. От і

Життєві історії 0

Я завмерла з недоїденим бутербродом у руці. Дивилася на краплю майонезу, що впала на палець, і мовчала. «Мати». Слово, яке я ніколи не вимовляла вголос до когось конкретного. — Мені Зоя сказала, що ти не хочеш спілкуватися, — вела далі вона. — Але мені зараз дуже погано, ніде жити. Малого хочуть забрати. Ти ж розумієш, що таке дитбудинок, сама через це пройшла

— Марино, привіт! Ти мене не знаєш, але я дружина двоюрідного брата твоєї мами.