Вона доварила дітворі кашу й гукнула їх снідати. — Мамо, а там ще є? — запитав Михайлик, із надією зазираючи в порожній банячок. — Ні, синку, це все. Їж гарненько, не поспішай, — лагідно відповіла вона, погладивши його по світлому волоссю. — А хлібчик є? — Залишилося пів хлібини. Ти не налягай зараз, залиш трохи до борщу на обід
Ганна поставила на плиту старенький чайник і, важко зітхнувши, прихилилася спиною до прохолодних кахлів.
— Де гроші?! — кричав він, бігаючи по квартирі й збиваючи свічки і пахощі, які Ольга розставила для медитації. Вона сиділа в позі лотоса з розплющеними очима, і це виводило його із себе ще більше. — Ольго! Досить удавати із себе Будду! Відповідай, що ти накоїла?! — Грошей більше немає, — незворушно відповіла вона
— Я не зрозумів, де гроші?! — чоловік Ольги, Дмитро, метався по квартирі, змітаючи
Я маю утримувати дітей, бо я їхня мати. Але чому я повинна годувати і тягнути ще й тебе? Тобі не соромно постійно канючити в мене гроші на свої особисті потреби? Від шкарпеток до курток я тобі все купую! — Тому що я твій чоловік! Забула, що в РАЦСі казали? І в горі, і в радості… Я ще піднімуся, обов’язково! Скоро ми розбагатіємо
— Втомилася я, Тетяно Петрівно! Мені треба про себе й дітей думати, а не
— Ти показала, що для тебе пес важливіший за моїх дітей! За мене! Ти бігала за цим плямистим вонючкою, а не за своїм похресником! Ти просто безсердечна! Таня повільно підвелася. Вона дивилася на жінку і бачила не давню приятельку, а чужу, озлоблену людину, яка сама вигадала собі образу й свято в неї повірила
Дарина та її чоловік Євген приїхали на орендовану дачу першими. Дарина завжди була ініціаторкою
— Квартиру свою я синові віддала, тому відсьогодні житиму з вами, — безапеляційно заявила Елла Дмитрівна, по-господарськи оглядаючи коридор. — Знаю, що місця у вас вистачає, тож сильно не обтяжу. Денис від такого нахабства аж дар мови втратив. Якби в тещі сталася біда — пожежа чи сусіди затопили, — він би й слова всупереч не сказав. Але така безцеремонність відверто обурювала
— Люба моя, ти сама обирала, за кого йти заміж! Допомагати я вам нічим
— Тому що, мамо, всі гроші, які надсилає тітка Іра, до нас ніколи не доходять. Скільки разів вона через тебе намагалася передати нам подарунки в грошовому еквіваленті? — Ніколи не передавала. Мені надсилала на особисті потреби. — Правда? А я зовсім недавно дізнався, що тітка Іра передавала подарунки через тебе нам на весілля, на народження дітей Колі, Костика та Христини. Тобто щонайменше чотири рази
— Сашенько, Дімочко, невже ви кинете мене напризволяще? Синку, ти зобов’язаний мені допомагати. Я
— На те, щоб провести маму в останню путь, грошей не знайшлося, — якось не витримала Оксана. — А на що вони є? Олена знову розплакалася і поклала слухавку. Вони приїхали за місяць. Без дзвінка, без попередження — просто біла автівка зупинилася біля воріт. Оксана побачила у вікно, як виходить сестра, а за нею Дмитро витягає з багажника дві чималі валізи
— Оленко, мами не стало. У слухавці запанувала важка тиша. Потім почувся здавлений вдих
— Плач, рідна, плач. Тобі треба виплакатися, — гладила її по голові свекруха. Василь Петрович міряв кроками кімнату — бачити сльози невістки було нестерпно. — Доню, ти в нас сильна, впораєшся. А ми завжди будемо поруч, — незграбно погладив він її по плечу
Галина стояла перед дзеркалом у передпокої, поправляючи легку блузку. За вікном сяяло сонце —
За вашу ділянку зараз можна виручити десь тисяч 30 доларів, а то й більше. Шістсот тисяч гривень віддаєте нам на ремонт — це буде ваш внесок у добробут сім’ї сина. Решту — на депозит. Відсотки капатимуть, їздитимете в санаторій, здоров’я підтягнете. А не грядки сапатимете догори спиною
— Ви просто не розумієте, Галино Петрівно, це ж мертвий актив! Він витягує з
Не чіпайте її, будь ласка. Ця сковорідка мені дорога як пам’ять, сама на ній нічого не готую. Мені її Коля на першу річницю подарував. — Так, синку… Ніякого в тобі креативу — сковорідку в подарунок. — Нічого смішного. Саме така мені тоді була потрібна. Ірина Вікторівна дала собі обіцянку більше ніколи не їздити в гості до сина. Захоче побачитися — хай сам приїжджає
— Колю, нащо вона знову приїхала? Просили ж її, дзвонили кілька разів! Казали, що

You cannot copy content of this page