— Мамо, я не виживаю, — відповіла Христина мамі на скарги брата. — Але ти б сама прийшла й подивилася, на що вони перетворили не тільки свою кімнату, а й місця загального користування. І це я ще стежу, прибираю, бо пробачити інакше не можу. Безлад страшний скрізь. Посуд дружини брата тижнями стоїть, сушарка не збирається, якщо Лера щось замочила в тазику, то киснутиме, доки не протухне. Ось, візьми та прийди. Твоя квартира
— Ой, вона мені висловила вже, що мені робити нічого, банку такі гроші віддавати,
— Ви до нас приїжджали фольклор збирати… пам’ятаєте… а потім я зʼявилася на світ. Віктор Петрович дістав хустку, витер лоба, поправив окуляри в товстій роговій оправі й спробував по-новому глянути на дівчину
Софія Сергіївна дуже любила свою дачу. Тут, за містом, їм із чоловіком було добре,
— Тільки один разочок дай мені побачити дітей! Що хочеш натомість? — Життя моє? Забирай! — Нащо мені твоє життя? Горіх порожній — самі лише гіркота й цвіль. Ти тричі з мого казана відпила, тричі з долею по руках ударила. Що просила, те й отримала, а що мала — розтратила. Іди звідси й більше не приходь
— Черемха шаленіла цвітом, наче хмара, хвилями, каскадами білої піни, повісивши гілля до самої
Ну, гаразд, діти, а ти ж можеш хоча б посуд за собою помити? Як рабиня, чесне слово. Чоловік прибрав руки за голову, перевернувся на спину й зітхнув. — А я думав, що ти в мене бджілка, а не кінь. Якщо втомилася, чому мовчиш? Сказала б, що потрібно зробити. Коли я допомогти відмовлявся?
Зранку піднятися по будильнику рано-раніше, щоб усе встигнути. Вмитися, ввімкнути чайник, розігріти чи приготувати
— Катерина сьогодні якась сердита. Весь день така ходить! Набридло вже дивитися на її кисле обличчя! — Федір відпив із келиха. Невже всього, що вона робить, недостатньо? Вона окинула поглядом стіл — розмаїття закусок, соковита курка з картоплею, свіжі овочі, ваза з цитрусовими. По стінах струменіли вогники, які вона розвішувала сьогодні вранці, балансуючи на драбині
Поки у вітальні дзвеніли келихи, на кухні пахло салатами і втомою, що накопичилася за
Людмила на кожному родинному застіллі любила повторювати: «Я обох своїх онуків люблю однаково», і невістка Марина хотіла в це вірити. Хотіла, але з кожним разом ставало дедалі важче
Людмила на кожному родинному застіллі любила повторювати: «Я обох своїх онуків люблю однаково», і
— Ти здурів? Це ж мамина пральна машинка! — Світлана витріщила очі. — Чому ти її своїм віддав? Ми ж із тобою чудово все обговорили, ми й нову купували, щоб мамі моїй віддати нашу стару, власне, не нашу стару, цю машинку моя мама й купувала для бабусі. — Боже мій, забув
— Матусю, я вже домовилася з подругою та її чоловіком, вони приїдуть. Ми з
— Усе! — каже тато. — Усе! — Він біжить у спальню, нишпорить у столику, знаходить якусь мамину косметику і, не розуміючи в ній нічого, починає натирати щоки, ніс усім підряд. — Ти вважаєш себе негарною? — кричить він. — Добре! Я теж негарний, — заявляє Ігор, вимазавшись тінями, тушшю, рум’янами, розтерши їх по всьому обличчю
— Ні, ні, ні, я зовсім на вас не схожа! Я інша, я не
Що такого, пообіцяли викинути кота з балкона, щоб дитина заспокоїлася. І що то за жахлива тварина, яка розшматувала дитині руку? Так, кіт мав розуміти й терпіти! — Розуміти мала твоя племінниця, — відповіла Марина. — Їй не раз пояснювали, що так і буде. Але ж вам весело було, коли Тимошку ображали, ви це вважали кумедним, так?
Тимофія (тоді ще зовсім кошеня) Марина знайшла дощового жовтневого вечора. Облізле, хворе кошенятко ледь
— Ой, мені б квіти! — Так! — бадьоро сказав продавець, потираючи долоні. — Будемо обирати! — А знаєте, — сказала Аня, — оберіть на свій смак, — це подарунок для дівчини мого віку, ми з нею навіть схожі. Продавець багатозначно підняв палець угору, наче зосереджуючись на чомусь важливому. Потім попрямував до троянд
Аня вийшла на вулицю, як була у святковій сукні, накинувши пальто з капюшоном та

You cannot copy content of this page