Якось швидко одружився Семен. Весілля його з Зінкою нагадувало більше поминки: ні гучних тобі тостів, ні застільних пісень, ні танців до упаду, як на інших весіллях. Дивлячись на молодих, навіть язик не повертався побажати їм щастя в сімейному житті
Мишко та Семен разом грали, ходили до школи, розвідували околиці, рибалили на річці. Мріяли
— Не розпускай тут соплі! Не треба робити трагедію з природних подій. Життя на Землі так уже влаштоване, що має кінець. Це єдиний справедливий закон на планеті. Закон для бідних і багатих, розумних і дурних, красивих і потворних, його нікому не обійти, від нього не відкупитися
Таня тихо відчинила двері й зайшла до будинку, можливо, мама відпочиває? Ні, мама у
— А скільки Іринці років? — Дев’ятнадцять. — Ох, і зовсім молоденька! Як же так вийшло, що матір’ю-одиначкою стала? — Буває, це не біда, дитина — завжди добре
— Матвіївно, чула я, що тобі листоноша потрібна. Візьми мою Іринку, — Галина Борисівна
Тепер раз у раз лунало: «Михайлику, принеси дамам холодненького», «Михайлику, поправ нам парасолю..» Увечері, накупавшись, засмаглі і ситно пообідавші в кафе по дорозі з пляжу, Віка влаштувала Мишкові скандал
Заміж Віка не хотіла взагалі, ну от зовсім не хотіла! Маючи не дуже позитивний
— Не слухай! Дашко, подивися на мене, – він легенько струсонув за плечі Дашу, – нікого не слухай! Це просто доля і нічого більше. Усім нам відміряно. Ось скільки відміряно, стільки й проживемо. Ромка так вас любив із Сонею – понад життя
— Соня, донечко, я все розумію, але виходу в нас немає. Доведеться. Ми змушені
— Ну, як же так? Цуценя потрібно забрати, а, якщо я правильно зрозумів, жило воно на вулиці. Але повертати його туди зараз категорично не можна, воно занадто мале, та ще й лапа – не виживе. — Ні-ні, не переживайте! – заспокоїла його Аня, – Ніхто не збирається його викидати на вулицю! Я заберу його до себе
Аня мчала майже порожньою трасою, на автоматі перемикаючи швидкості. Дорога попереду, залита яскравим світлом
Малюк вклав мені в руку свою теплу м’яку долоньку. Ми з ним ішли й балакали. Він ставив тисячу запитань за секунду, я ледь встигав відповісти йому. Його цікавило все, від найменшого — чому літає метелик, до того, як влаштований цей світ. Ми балакали і сміялися, у мене було таке тепле почуття, ніби він мій… брат, чи що
Я того літа страшенно вскочив. А як інакше ще сказати? Попереднє літо було веселе,
Одного дня Тамара зустріла сестру на ринку між рибними рядами. Та пройшла повз, не привіталася, навіть не подивилася в її бік. Тамара дуже засмутилася. Увечері жінка довго сиділа біля вікна, дивилася на порожню вулицю і думала: невже стільки років підтримки, допомоги, турботи нічого не варті, якщо одного разу відмовила?
Тамара за кухонним столом підраховувала свої фінанси. Нещодавно жінка багато витратила на зубні імпланти,
— Це ви, Зоя? На фото молода були, а зараз… вибачте, насилу впізнаю ваше пом’яте обличчя! Дуже на двірника нашого скидаєтеся… Зоя Петрівна, хоч дама й вихована, рикнула: — А ви, громадянине, на знімку — кучерявий Аполлон, а на ділі — лисий карлик! Де ж ваше волосся, дозвольте запитати? Три волосини стирчать, і то сиві
Зоя Петрівна, дама пʼятидесяти трьох рочків, самотня, але не зламана життям, мешкала в однокімнатній
— Я навіть не пам’ятаю, що готувала на той момент, — згадує Оля. — Донька зайшла на кухню, зблідла, як стіна, і метнулася до туалету, а потім і вранці бігала. Ну я ж не дурепа, серце йокнуло від здогадки, запитала, відповідь була ствердна
— А що чоловік? — втомлено махнула рукою Ольга. — Чоловік ні пари з

You cannot copy content of this page