Рідне Слово – Сторінка 80

Життєві історії 0

— Та бліда вся, худа, руда й у веснянках. Не зрозумію, що мій Валерка в ній знайшов, каже, що Анька його — як модель струнка. А по мені й дивитися ні на що, не дай Бог онуки на неї будуть схожі

— Ну я не можу з неї, Тома, наче нормальна, а корчить із себе

Життєві історії 0

— О! Мала! — вигукнув він. — Я весь час забуваю твоє важке ім’я, чудне. — Нормальне в мене ім’я. — Та пам’ятаю. Вже пожартувати не можна! Віолетта. Римується з літом. Літнє ім’я — круто ж! Що тут робиш? Він був уже добряче піддатим. Не знаю, чому я не сказала йому в лоб, що відчуваю — я б цілком могла після двох келихів. — Ми зі Свєтою тут, на веранді сидимо

— Післязавтра він одружується, а ти так і не сказала йому нічого! — обурювалася

Життєві історії 0

— Так повірити не можу, тітка та каже, що у неї знайома в паспортному столі працювала, так у нашої Ларисочки давно вже закордонний паспорт є! Що вона не в селі, а в Туреччині щороку відпочиває, уявляєш, Клава? І що у Ларочки нашої багаті коханці жили, що від дружин нібито у відрядження їхали, а самі, значить, у нашої Ларочки прохолоджувалися

Наша Тетяна Петрівна, сусідка, як шалена, дзвонила у двері до Ніни, мало не вибиваючи

Життєві історії 0

— Квіти тобі. І ось, пиріжків напекла. Твоїх улюблених, з капустою. Я взяла згорток. Теплий. Пахне домом. Дитинством мого Володі. Тим життям, якого більше немає. — Дякую. А валіза навіщо? — Переночувати хочу. Якщо не проти. Поговорити потрібно. Серйозно поговорити

У двері подзвонили, коли я вже готувалася до сну, доїдаючи “Мівіну” із пакета за

Життєві історії 0

— Максиме, все обійшлося. Ось сиджу на дивані, вже вдома! — А я у тебе під вікнами стою, — пролунав його голос, сповнений турботи. — Вирішив, що тобі, можливо, знадобиться моя допомога. Не міг просто поїхати. Зоя підійшла до вікна, усміхнулася, і сказала: «Ну, раз так, то заходь на чай. Будемо ділити цей вечір»

Зоя їхала в старому, але такому звичному автобусі, що щодня, мов вірний кінь, віз

Життєві історії 0

— Сідай снідати, доню, сирники вже готові, — сказала Алла Вадимівна і вміло робила вигляд, що не помічає невдоволення невістки. — Ага, дякую. Сніданок саме до речі

— Доброго ранку, доню, — лагідно промовила свекруха. — Доброго, — невдоволено мовила Анжела,

Життєві історії 0

У будинку — все ніби завмерло в часі: те ж планування, запах старовини й затишку, сонце на підвіконні. Тільки меблі трохи новіші, та телевізор сучасний, що вибивається із загальної атмосфери

— Мамо, ну коли вже розберемо горище? — Оленка, мов заведена, знову повертається до

Життєві історії 0

— Знаю я таких подруг, — обурювався він. — Мабуть, підете в клуб і будете там з чоловіками фліртувати! — Що за дурниці, Дімо, — щиро дивувалася Оксана, — ми просто посидимо в кафе, побалакаємо, попліткуємо й розійдемося

День весілля для Оксани став найщасливішим у її житті. Все пройшло так, як вона

Життєві історії 0

— Привіт, малятко, — шепоче він, відчуваючи, як серце наповнюється незвіданою раніше ніжністю. — Я твій дідусь. І я буду поруч. Обіцяю тобі, моє сонечко

— Олексію Вікторовичу, документи готові, — секретарка кладе на стіл товсту теку. — Завтра

Життєві історії 0

— Мамо, ти серйозно хочеш їхати кудись сама? — обурено запитав В’ячеслав, коли Антоніна Петрівна поділилася з ним своїми намірами. — Ти ж уже не молода, це небезпечно. А гроші… Ти ж знаєш, мені потрібна нова машина. Ти могла б допомогти

Антоніна Петрівна, наша Тося, все життя була для всіх опорою. Вона постійно працювала і