— Та не їм я майонезу, бабусю. Ну не їм же! — Світланка вже
Буває ж так у житті: людина роками живе поруч із нами, всміхається, вітається, а
— Припленталася, «зірка», — злостиво шепоче жінка собі під ніс, — буде тепер сидіти,
— Мамо, та заспокойся ти вже! — намагалася заступитися за бабу Тоню донька, але
— Оленко, а може, млинчиків? — лагідно спитала бабуся, зазираючи дівчині в очі. —
Я завжди, знаєте, з якоюсь тихою ненавистю чекала свій день народження. Не тому, що
Знаєте, Валентина — жінка рішуча. У неї все по поличках, усе до ладу. І
Те, що кота треба забрати, ні в кого й сумніву не виникло. Світлана Петрівна
Якось увечері в квартирі Свічкарів пролунав несміливий, якийсь навіть тремтливий дзвінок у двері. —
Буває ж так у житті: здавалося, усе йшло до ладу, а розвернулося зовсім іншим