Життєві історії 0
— Я теж хочу поряд бути, як і сваха, бачити, як онуки ростуть. Та й медицина в Києві краща, а я ж не молодшаю. Хочеться ще й у театр на старості сходити. А свій дім мені вже не під силу. Там чоловічі руки потрібні, а мій спочив ось… Син маму вислухав, обіцяв із дружиною поговорити, хоча й сам знав, що вона скаже. — Нізащо
— Отак от, Машо, відмовили мені, на старість уже нікому не потрібна стала. О!
Життєві історії 0
Вона морщилася, затуляла рота хусточкою, але мусила збирати ті гнилі бананові шкірки, кістки та липкі обгортки, памперси і залишки оселедця
— Все, терпець мій увірвався! Більше цей сморід не терпітиму. Завтра просто висиплю все
Життєві історії 0
— Удочерила чужу дівку? Ну-ну, — процідив нещодавно мені син у слухавку. Донеслися-таки до нього новини. Марина Вікторівна написала заповіт порівну: на Максима і на Люду. Вони навіть домовилися: Марина не проти, якщо Люда знову вийде заміж, бо вона молода, і ніяких образ не буде. Тільки б не забували її
— Ну, дівчата, пора мені. Максима треба з групи забрати, та й вечерю якусь
Життєві історії 0
— Нам не треба було розкошів, просто хотілося мати найнеобхідніше для нормального життя, — пояснює Жанна. — Але всі ці роки свекруха та сестра чоловіка просто виїдали мені мозок одним і тим самим ідіотським запитанням: «Ох, ну коли вже у вас дітки будуть?» А згодом почалися не просто запитання, а якісь паскудні натяки та шпильки, аби вколоти мене болючіше
Уперше Тамара Євгеніївна звернулася до Жанни з цим нетактовним запитанням прямо на їхньому з
Життєві історії 0
— Мотоблок наш тобі спокою не дає? На мотоблок зазіхнула! А я ж думаю, чого вона ходить, колінами виблискує… а їй не Сашко, їй техніка наша знадобилася! — Що?! — Оленка й сама на ноги схопилася. — Ви, тітко Віро, зовсім з глузду з’їхали на старості років? Нащо мені здався ваш мотоблок… разом із вашим дядьком Сашком?!
— Та що ж це ти, Оленко? Га? Ти ж… ти ж нам як
Життєві історії 0
«Пакет брати будете? Чек потрібен?» Іван Сергійович за десять хвилин зрозумів, що йому вже млосно від цієї одноманітності, а люди ж тут цілими днями сидять. Нарешті черга розсмокталася, і продавчиня, простягнувши руку до пенсіонера, промовила: — Чек давайте. Могли б уже і кисляку попити, от не ліньки вам по такій спеці туди-сюди ходити?
— Поверніть гроші! — рішуче мовив Іван Сергійович і поставив пляшку з написом «Молоко»
Життєві історії 0
— Давайте краще лазанью мою поїмо. Мене Людмилою звуть, але всі називають просто Люсею, а вас як? — Люсі вже починав подобатися цей кремезний, трохи незграбний і такий скромний чоловік
— Люсю, ти своєму футболку братимеш? Навіть не думай, бери, не прогадай, знижки справді
Життєві історії 0
— Ти сама власноруч зруйнувала свій шлюб! — почула Настя замість привітання. — У тебе дитина, ти — мати! Поки онуку вісімнадцять не стукне, ти маєш про своє життя забути наглухо. Настя не стрималася, аж язик засвербів: — То що мені, зашити все там суворими нитками? — Зашивай, якщо інакше не можеш
Настя розпрощалася з чоловіком чотири роки тому, коли їхньому синочкові саме виповнилося чотири. Знаєте,
Життєві історії 0
Якщо вона вважає, що на мій день народження можна дарувати всіляку дурню, то чому я маю ламати голову над подарунком для неї? — Ти взагалі при собі?! — голос Марини затремтів. — Це не дурня, а те, що людина могла собі дозволити! Ти справді вважаєш, що вона мала в борги влізти, аби тільки тобі, великому панові, догодити?
— Оце так подарунок? — Дмитро підняв футболку з таким виглядом, наче то була
Життєві історії 0
— У чоловіка батькові вже шістдесят шість, матері — п’ятдесят дев’ять, — розповідає Юля. — І обоє працюють. Кажуть, що пенсія — то сльози, на неї не проживеш. Свекор сміється, що піде на спочинок тільки тоді, як уже зовсім ноги не носитимуть. А свекруха каже просто: «Піду, як попросять, але одразу знайду собі щось інше». Бо вони розуміють: не можна падади тягарем на дітей, у яких свої сім’ї та малі дітки
Останнім часом Юля ловить себе на тому, що кожна розмова з мамою дається їй

You cannot copy content of this page