Давно на цьому сайті, щодня читаю сповіді та коментарі до них. Хочу поділитись своєю історією.
Був 2011 рік. Майже незабаром Новий 2012 рік, в інтернеті пише хлопець із одного міста, з метою познайомитися, поспілкуватися.
Почалося невимушене листування онлайн, незважаючи на різницю у віці (він молодший за мене на 8 років). На той момент я давно була у розлученні, вирощувала доньку одна.
Через добу з початку листування була зустріч наживо. Дуже сподобалися одне одному.
Засуджуватимете, так молодше, так він був на той момент одружений. Почалася дружба, поступово була сильна прихильність і кохання.
Так ми спілкувалися майже 2 роки. Ще через 2 роки він розлучився з дружиною.
Чесно, моєї провини в цьому не було. Кохання з його боку було мало, але я сподівалася на спільне майбутнє, хоча розумом розуміла, що заважатиме різниця у віці.
У 2021 році ми за сімейними обставинами роз’їхалися до різних міст. Він військовий, поїхав служити до іншого міста.
Під час карантину та пандемії майже все спілкування було на відстані. Він сильно захворів, я була й другом і коханою в одній особі та підтримки та розуміння з мого боку вистачало.
Потім загубилися з горизонтів одне у одного. Цього року спілкування відновилося, знову на відстані.
Дуже рідкісні дзвінки та все. Я знала, що він живе зі своїми батьками.
Ось у вересні я дізнаюся, що він повернувся до колишньої родини, діти ростуть, вимагають його присутності. Це з його слів, звичайно.
Ось уже 2 місяць не можу прийняти цієї новини. Я втратила якусь надію.
Взяти забути та викреслити ці роки повних надій та ілюзій, це ніяк не можна. Що робити?